Соціологія війни як завдання української соціології

Abstract

У статті розглядається війна як об'єкт вивчення соціології. Показано, що в соціології існує два напрями: соціологія війни і військова соціологія. Військова соціологія вивчає зовнішні і внутрішні соціальні зв'язки людей, зайнятих у збройних силах. Вона емпірично орієнтована і часто обмежується військово-соціологічними дослідженнями, лишаючи осторонь теоретичні розробки. Соціологія війни - теоретично орієнтована галузь дослідження. Саме у її розвитку потребує вітчизняна соціологія для розуміння і передбачення впливу війни. Провадиться думка, що методологічна перспектива світ-системного підхіду з урахуванням геополітичних аспектів є найбільш плідною для розуміння війни і війскового конфлікту в Україні. Пояснення конфлікту на Донбасі пропонується шукати не тільки у площині Донбас – Україна чи Україна – РФ, а у більш широкому геополітичному контексті Центр-Периферійних відносин. Сучасні війни, в тому числі і війна на Донбасі, називають «гібридними», в них визначну роль грають інформаційні технології і несилова робота з населенням. Наслідки просторових змін у країнах конфлікту соціологічними методами не вивчають, втім вони стосуються ідентифікаційних практик і є одним з напрямів «війни за уми». Пропонується схема аналізу сприйняття соціального простору території конфлікту з точки зору намірів і здатності діяти в ньому. Виділяється три види простору: особистий, протір дії та перспективний простір. Основа аналізу – припущення, що простір регіону порізаний таким чином, что окремі практики опинилися пов’язаними, з одного боку, з різними фрагментами регіонального простору (підконтрольні/непідконтрольні території), а з іншого – з різними «перспективними» просторами: Україною або РФ. Збереження лояльності до України буде ефективнішим у разі збереження інституційної залежності від України (актуальної чи потенційної), покладанням не неї сподівань соціальної реалізації та майбутнього.