dc.description.abstract |
У статті окреслено версії репрезентації урбаністичного простору в новітній українській авторській казці. Звернено увагу на «Місто без квітів» Вал. Шевчука, де йдеться про кам’яне чорно-сіре місто, наголошується на абсурдності сучасного урбанізованого простору, який знищує в людині природні почуття, змушує її шукати нові варіанти існування. Проаналізовано збірку Зірки Мензатюк «Київські казки». Наголошено, що у змалюванні сучасного Києва авторка посилається на систему сакральних символів, духовних конструкцій, екстер’єрів, акцентує увагу на національному колориті столиці України. Київ у письменниці – повноправний художній образ, у ньому сконцентровані суттєві з погляду авторського світобачення сторони буття. Окрема увага приділена «Казці про Старого Лева» Мар’яни Савки. Вона оптимістично заряджена. Пригоди казкових персонажів спонукають до переміщення вулицями Львова; читачі, спостерігаючи за ними, знайомляться з містом, у якому зосереджено минуле й сучасне, пам’ять історії народу, його культури. Письменникам удалося створити неповторний художній світ, що органічно вписався в націокультурний простір і став об’єктом зацікавлення реципієнтів різного вікового цензу. |
uk_UA |