Abstract:
В статті досліджується функції органів місцевого самоврядування в системі соціального захисту дітей. Найбільшим викликом для влади під час збройного конфлікту є створення надійного середовища для дітей та для тих сімей, які мають складні життєві обставини або опинилися в групі ризику і потребують соціальної допомоги. Як показує зроблений аналіз теоретично-практичного матеріалу і законодавчих актів, підтримка міжнародних стандартів захисту дітей урядом сприяє реформам в Україні, що обумовлює пошук додаткових ресурсів в громадах та за їх межами. Автор визначає поняття «соціальний захист» як сукупність нормативно закріплених гарантій та дій з боку державних органів влади спрямованих на вирівнювання положення громадян не дивлячись на вік з іншими членами суспільства у випадках настання соціальних, політичних та інших видів ризиків. Подана стисла характеристика нормативно-правової бази, яка обумовлює необхідність соціального захисту дітей, а також перелік державних органів, які відповідають за виявлення дитини, що потребує соціального захисту. Автор характеризує групи чинників ризику, яким піддаються діти у мирному житті, та які загострюються в екстремальних ситуаціях. Захист дітей у дослідженні представлений у вигляді кіл, які створюють захисне середовище і які порушуються або набувають фрагментарного прояву в надзвичайних ситуаціях. Необхідними умовами соціального захисту є налагодження та розвиток взаємодії й партнерства між органами місцевого самоврядування, виконавчої влади, закладами соціально-педагогічного спрямування та громадськими організаціями; створення системи соціальних послуг у територіальній громаді, у тому числі для захисту дітей. Особливо це актуально в умовах воєнного конфлікту, який продовжується на Сході України, коли загрози збільшуються у десятки разів, а ресурси, нажаль, мають обмежений характер.
