Традиційні та новаційні методи в народній сценографії кінця ХХ – початку ХХІ століть

Abstract

У статті мова йдеться про трансформаційні зміни в українській народній хореографії кінця ХХ – початку ХХІ століть. Аналізуючи ті процеси, що відбувалися в означений період, автор показує, як педагоги‐хореографи почали переходити від специфічних методів, які практично представляли собою танцювальні техніки, до традиційних на інноваційних методів. Зважаючи на те, що хореографія як вид мистецтва є дуже стародавнім, в означений період навіть застосування традиційних методів стало певною новацією. Почали виходити друком підручники, посібники та монографії, присвячені методиці реалізації завдань народної сценографії, де вперше прослідковується педагогічна основа та педагогічні засади цієї творчої дисципліни (виду мистецтва). У статті окреслено вимоги до сучасної народної сценографії в закладі позашкільної освіти; показано, що процес розвитку сценографічного середовища, процес створення сценографічного образу пов’язаний з наростанням філософського контексту хореографічного твору, поглибленням символізму народної сценографії. Грамотна педагогічна основа викладання народної сценографії сприяє вмінню хореографа‐постановника донести зміст танцю до дітей, яких він навчає, зміст, який постановник вкладає в основу танцю; врахувати значення обраного музичного супроводу, вікові особливості, зовнішню форму втілення образу.