http://hdl.handle.net/123456789/13979 Історичні науки Sat, 07 Nov 2026 17:27:14 GMT 2026-11-07T17:27:14Z https://dspace.luguniv.edu.ua:443/xmlui/bitstream/id/46403/ http://hdl.handle.net/123456789/13979 http://hdl.handle.net/123456789/14020 Слов’янський етногенез у контексті європейських міграцій: між археологією, історією та генетикою Сак, В. В. У статті розглянуто слов’янський етногенез у широкому контексті європейських міграцій пізньої античності та раннього середньовіччя. Питання походження й ранньої історії слов’ян і сьогодні залишається одним із найскладніших у медієвістиці, адже джерельна база нерівномірна і «говорить» різними мовами. Писемні свідчення з’являються відносно пізно та відбивають переважно зовнішній погляд сусідів і авторів імперського світу; археологічні культури фіксують матеріальні практики й способи життя, але не дають прямої відповідності між речами та етнічними назвами; лінгвістичні й антропологічні реконструкції, своєю чергою, потребують обережного зіставлення та чітких методологічних меж. Саме тому дослідження виходить з ідеї, що жоден тип даних не може бути «вирішальним» сам по собі, а переконливішою є картина, складена на перетині кількох підходів. У роботі запропоновано інтегративну перспективу, яка поєднує аналіз наративних джерел із археологічними моделями та історико-географічними реконструкціями, а також залучає результати сучасної популяційної генетики як додатковий інструмент перевірки гіпотез. У фокусі опиняються празько-корчацький і пеньківський горизонти, лісостепові комплекси та контактні зони Середнього Подніпров’я, де простежуються динамічні взаємодії між локальними спільнотами та ширшими політичними утвореннями. Окремо підкреслено, що міграції не зводяться до переселення племен у прямому сенсі: важливими виявляються різні масштаби мобільності, сезонні переміщення, шлюбні та торговельні зв’язки, воєнне найманство, а також вплив прикордонних режимів і трансформацій, пов’язаних із Аварським каганатом та Візантією. Показано, що ранньослов’янські спільноти доцільно описувати як мережу мобільних локальних груп, здатних швидко освоювати нові екологічні ніші та формувати надлокальні ідентичності через контакти й адаптацію. Зроблено висновок, що перспективним шляхом подальших досліджень є уважне, прозоре співвіднесення археологічних, мовних та історичних реконструкцій без механічних ототожнень, а також розвиток регіональних мікроісторій міграцій із опорою на стандартизовані корпуси даних і чіткі критерії кореляції джерел. Сак В. В. Слов’янський етногенез у контексті європейських міграцій: між археологією, історією та генетикою / В. В. Сак // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Історичні науки. – 2026. – № 1. – С. 81-90. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/14020 2026-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/14019 Участь архієпископа Олексія (Дородніцина) в українському церковно- релігійному русі (1917 – 1919) Рубан, М. Ю. У статті здійснено спробу дослідження участі архієпископа Олексія (Дородніцина) в українському церковно-релігійному русі доби Визвольних змагань 1917 – 1919 рр. та з’ясовано його місце в процесі інституційного становлення Української Православної Церкви. На основі історичних джерел, мемуарних свідчень і спеціальної літератури реконструйовано київський період діяльності ієрарха після його усунення з Володимиро-Суздальської кафедри, простежено обставини його входження до складу Всеукраїнської православної церковної ради та участь у підготовці Всеукраїнського православного церковного собору 1918 р. Продемонстровано, що архієпископ Олексій належав до числа небагатьох ієрархів, які на початковому етапі підтримали прагнення українського церковного руху до унормування канонічного статусу Православної Церкви в Україні. Проаналізовано його роль у переговорах із делегацією Всеросійського патріарха Тихона (Бєлавіна), внутрішню боротьбу між проукраїнською та проросійською течіями на Соборі, а також обставини усунення архієпископа Олексія від участі в соборних діяннях унаслідок заборони у священнослужінні. Висвітлено рішення другої сесії Всеукраїнського православного церковного собору 1918 р., якими було оформлено Українську Православну Церкву як автономно керовану церковну структуру в канонічному зв’язку з Всеросійським патріархом. Простежено подальшу долю архієрея після припинення його участі в соборному процесі, зокрема перебування в Луганську, Кам’янці-Подільському та останній період життя на півдні колишньої імперії. Доведено, що роль архієпископа Олексія в українському церковному русі була вагомішою, ніж це зазвичай відображено в історіографії, а його діяльність стала важливим чинником раннього етапу боротьби за церковне самовизначення православних християн в Україні. Рубан М. Ю. Участь архієпископа Олексія (Дородніцина) в українському церковно-релігійному русі (1917 – 1919) / М. Ю. Рубан // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Історичні науки. – 2026. – № 1. – С. 72-80. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/14019 2026-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/14018 Повсякденне життя робітників і службовців Циглерівського цукрового заводу Харківської губернії у ХІХ – на початку ХХ ст.: соціально-економічні аспекти Олянич, В. В.; Хряпін, Е. О.; Руднік, Д. Г. У статті досліджується повсякденне життя робітників і службовців Циглерівського цукрового заводу Харківської губернії у ХІХ – на початку ХХ ст. крізь призму соціально-економічного виміру. Актуальність теми зумовлена зростанням інтересу сучасної історичної науки до мікроісторичних підходів та історії повсякденності, що дозволяють відтворити реальні умови життя різних соціальних груп у контексті індустріалізаційних процесів і трансформації традиційного суспільства. Метою дослідження є реконструкція соціально-економічних умов існування працівників цукрового підприємства, зокрема рівня оплати праці, тривалості робочого дня, житлово-побутових умов, харчування та форм дозвілля. Особливу увагу приділено співвідношенню між виробничою діяльністю та повсякденними практиками, що формували життєвий уклад робітників і службовців, а також впливу економічних і технологічних змін на трансформацію їхнього способу життя. З’ясовано, що повсякденне життя працівників заводу визначалося поєднанням традиційних аграрних елементів і нових індустріальних практик, що формувалися в умовах модернізаційних процесів. Встановлено, що умови праці та рівень життя значною мірою залежали від соціального статусу працівників, сезонності виробництва, організації праці, а також економічної політики підприємства і загальних тенденцій розвитку цукрової промисловості регіону. Доведено, що формування робітничого середовища супроводжувалося поступовою зміною соціальних орієнтирів, зростанням ролі колективних форм взаємодії та появою нових елементів повсякденної культури. Результати дослідження сприяють поглибленню уявлень про соціальну історію Харківщини, розширюють наукові підходи до вивчення історії праці та повсякденності й дозволяють ширше осмислити процеси становлення робітничого середовища в Україні у ХІХ – на початку ХХ ст., а також можуть бути використані у подальших історичних, соціологічних та краєзнавчих дослідженнях. Олянич В. В. Повсякденне життя робітників і службовців Циглерівського цукрового заводу Харківської губернії у ХІХ – на початку ХХ ст.: соціально-економічні аспекти / В. В. Олянич, Е. О. Хряпін, Д. Г. Руднік // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Історичні науки. – 2026. – № 1. – С. 63-71. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/14018 2026-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/14017 Тихоокеанська стратегія США у Східноазійському регіоні у 1914 – 1918 рр. Набока, О. В.; Воронін, В. М.; Михальський, І. С. У статті здійснено комплексний аналіз тихоокеанської стратегії США у Східноазійському регіоні в період Першої світової війни (1914 – 1918 рр.). Розглянуто передумови формування американської політики в Тихоокеанському басейні, ї та посилення економічних інтересів США у регіоні. Особливу увагу приділено реалізації принципу «відкритих дверей» у Китаї як ключового елементу зовнішньополітичної стратегії Вашингтона. Проаналізовано геополітичні зміни, спричинені Першою світовою війною, які створили сприятливі умови для посилення впливу США та Японії у Східній Азії. Визначено особливості американо-японських відносин, що мали суперечливий характер і поєднували елементи співпраці та конкуренції. Значну увагу приділено аналізу «Двадцяти однієї вимоги» Японії до Китаю 1915 р. як чинника загострення міжнародної ситуації та каталізатора дипломатичної активності США. Досліджено реакцію американської дипломатії на японську експансію, зокрема діяльність Державного департаменту та зміст дипломатичних нот, спрямованих на захист територіальної цілісності Китаю. Окремо розглянуто угоду Лансінга-Ісії 1917 р. як спробу врегулювання суперечностей між США та Японією та приклад компромісної політики в умовах глобального конфлікту. З’ясовано, що тихоокеанська стратегія США у 1914 – 1918 рр. характеризувалася поєднанням декларативної прихильності принципу «відкритих дверей» із прагматичними дипломатичними діями, спрямованими на стримування японського впливу та збереження балансу сил у регіоні. Встановлено, що попри обмежені можливості прямого впливу, США змогли закласти підґрунтя для подальшого посилення своєї ролі у Східній Азії у міжвоєнний період. Набока О. В. Тихоокеанська стратегія США у Східноазійському регіоні у 1914 – 1918 рр. / О. В. Набока, В. М. Воронін, І. С. Михальський // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Історичні науки. – 2026. – № 1. – С. 56-62. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/14017 2026-01-01T00:00:00Z