http://hdl.handle.net/123456789/13922 Sat, 07 Nov 2026 03:12:54 GMT 2026-11-07T03:12:54Z http://hdl.handle.net/123456789/13953 Кейс-технології як інструмент соціальної роботи із сім’єю Краснова, Н. П. У статті надається теоретичне обґрунтування сутності кейс-технології як інструменту соціальної роботи у професійній діяльності фахівців соціальної сфери із сім’єю, що відрізняється змістово-процесуальним тематичним структуруванням, підпорядкуванням певним цілям, багатозадачності та процедурної визначеності. Охарактеризовано об’єктно орієнтовані (робота з окремою складною життєвою ситуацією сім’ї), суб’єктно орієнтовані (робота з випадками суб’єктів соціальної роботи з сім’єю) кейс-технології. Визначено та розкрито типологію кейс-технології у роботі із сім’єю фахівців із соціальної роботи, що вміщують: дослідницькі, які надають можливість зробити розвідки, опис, розуміння, пояснення аспектів життєдіяльності сімей та які є інструментом моніторингу ефективності надання соціальної допомоги та послуг сім’ї; навчальні кейс-технології, в основі котрих поширені приклади з практики соціальної роботи із сім’ями різних типів, що спрямовані на розвиток професійних компетенцій фахівців, практичних навичок і вмінь пошуку та вироблення альтернативних рішень та розвиток у членів сімей знань, навичок та вмінь, само-і взаємодопомоги; практичні кейс-технології, які спрямовані на пізнання діяльності суб’єктів соціальної роботи із сім’єю та набуття ними здатності до оптимальної роботи, пошуку, вироблення та оцінки спільних практичних рішень виявлених проблем та алгоритмів їх реалізації, розроблення та застосування спеціалізованих програм. Краснова Н. П. Кейс-технології як інструмент соціальної роботи із сім’єю / Н. П. Краснова // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2026. — №3. — C. 91-100. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/13953 2026-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/13952 Проблеми формування диджитал-компетентності та цифрової культури майбутніх педагогів Мордовцева, Н. В.; Федоренко, М. В. У статті здійснено теоретичний аналіз проблем формування диджитал-компетентності та цифрової культури майбутніх педагогів в умовах цифрової трансформації освіти. Актуальність дослідження зумовлена активним упровадженням цифрових технологій в освітній процес, поширенням дистанційного та змішаного навчання, а також необхідністю підготовки конкурентоспроможних педагогічних кадрів, здатних ефективно здійснювати професійну діяльність у цифровому середовищі. Розкрито особливості впливу цифровізації на систему вищої освіти та визначено основні виклики, пов’язані з формуванням цифрових компетентностей майбутніх фахівців. Проаналізовано сучасні наукові підходи до трактування понять «диджитал-компетентність», «цифрова культура» та «цифрова грамотність», представлені у вітчизняних і зарубіжних дослідженнях. Установлено, що диджитал-компетентність є інтегративною характеристикою особистості, яка поєднує знання, уміння, навички, ціннісні орієнтації та досвід використання цифрових технологій для навчання, професійної діяльності, комунікації та соціальної взаємодії. Визначено, що її структурними складниками є інформаційна грамотність, цифрова комунікація, створення цифрового контенту, критичне мислення, кібербезпека та здатність до безперервного професійного розвитку. Обґрунтовано взаємозв’язок між цифровою компетентністю, цифровою культурою та цифровою грамотністю. З’ясовано, що цифрова культура є складником загальної культури особистості та охоплює систему цінностей, норм поведінки, етичних принципів, моделей взаємодії та відповідального використання цифрових технологій. Особливу увагу приділено ролі цифрової грамотності як фундаментальної основи формування диджитал-компетентності майбутніх педагогів. Охарактеризовано значення цифрово орієнтованого освітнього середовища, електронних освітніх ресурсів та сучасних цифрових інструментів у професійній підготовці здобувачів педагогічної освіти. Наголошено на необхідності формування у майбутніх педагогів навичок критичного оцінювання інформації, дотримання принципів академічної доброчесності, цифрової етики та безпечної поведінки в мережі. Зроблено висновок, що розвиток диджитал-компетентності та цифрової культури є важливою умовою професійного становлення сучасного педагога, його успішної самореалізації та ефективної діяльності в умовах цифрового суспільства. Перспектива подальших досліджень пов’язана з розробленням і впровадженням педагогічних моделей та умов формування диджитал-компетентності майбутніх педагогів у закладах вищої освіти. Мордовцева Н. В. Проблеми формування диджитал-компетентності та цифрової культури майбутніх педагогів / Н. В. Мордовцева, М. В. Федоренко // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2026. — №3. — C. 195-203. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/13952 2026-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/13950 Формування диригентської компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва у процесі фахової підготовки Дудик, Р. В. Статтю присвячено проблемі формування диригентської компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва у процесі фахової підготовки в закладах вищої освіти. У сучасних умовах розвитку музично-педагогічної освіти зростає потреба у фахівцях, здатних не лише до високого рівня професійної майстерності, а й до комплексного поєднання технічних, художньо-інтерпретаційних, педагогічних та комунікативних навичок. Особлива увага у дослідженні приділяється інтегративному характеру диригентської компетентності, що включає володіння технікою диригування, розвиток музично-теоретичної підготовки, формування художньо-образного мислення, розвиток педагогічних здібностей та ефективну комунікацію з хоровим колективом. Розглянуто сучасні педагогічні підходи та методики підготовки студентів, орієнтовані на розвиток цілісного комплексу умінь, необхідних для організації хорового процесу та ефективного виконання музичних творів. Проаналізовано роботи провідних українських науковців і диригентів, що висвітлюють історичні та сучасні аспекти хорового мистецтва, педагогічні принципи роботи з колективом та роль диригента як інтерпретатора музичного твору. Особливу увагу приділено поєднанню теоретичних знань і практичних навичок у навчальному процесі, розвитку творчого та емоційного складників професійної підготовки майбутніх педагогів. Визначено, що ефективна підготовка диригента-хормейстера потребує системного підходу, що поєднує інноваційні методики навчання, індивідуальну роботу з кожним студентом, інтеграцію хорової практики та аналіз художніх творів. Окреслено перспективу подальших досліджень у сфері вдосконалення педагогічних моделей розвитку диригентської компетентності, що сприятиме підвищенню рівня професійної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва та забезпеченню якісного музично-освітнього процесу. Дудик Р. В. Формування диригентської компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва у процесі фахової підготовки / Р. В. Дудик // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2026. — №3. — C. 189-194. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/13950 2026-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/13949 Супервізія як профілактика професійного вигорання соціальних працівників Білик, Н. М. У статті здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз супервізії як багатофункціональної технології професійної підтримки фахівців соціальної сфери в умовах сучасних суспільних викликів. Актуальність дослідження зумовлена безпрецедентним зростанням психоемоційного навантаження на соціальних працівників в Україні через воєнний стан, що актуалізує пошук ефективних механізмів профілактики професійного вигорання та вторинної травматизації. Метою роботи є обґрунтування ролі супервізії як інтегративної моделі супроводу, що поєднує адміністративні, освітні та підтримуючі функції для забезпечення стійкості кадрового потенціалу. У ході дослідження використано методи систематизації нормативно-правової бази, порівняльного аналізу та теоретичного узагальнення. У результаті дослідження розкрито зміст ключових форм супервізії: рефлексивної, підтримуючої, адміністративної та освітньої. Доведено, що рефлексивний підхід дає змогу фахівцям ідентифікувати професійні дефіцити та знижувати рівень стресу через усвідомлення емоційних реакцій. Підтримуюча форма визначена як критично важлива для подолання професійної ізоляції та деперсоналізації. Наукова новизна полягає у систематизації п’яти ключових аспектів впливу супервізії на резильєнтність працівників, серед яких – розвиток самоефективності, групова підтримка, орієнтація на пошук рішень та інтеграція практик усвідомленості. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання для розроблення галузевих протоколів супервізійного супроводу та вдосконалення програм підготовки майбутніх працівників соціальної сфери. Зроблено висновок, що інституалізація супервізії є запорукою дотримання високих етичних стандартів та якості надання соціальних послуг. Білик Н. М. Супервізія як профілактика професійного вигорання соціальних працівників / Н. М. Білик // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2026. — №3. — C. 188-182. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/13949 2026-01-01T00:00:00Z