http://hdl.handle.net/123456789/13082 Fri, 29 May 2026 22:57:41 GMT 2026-05-29T22:57:41Z http://hdl.handle.net/123456789/13111 Опанування комунікативних стратегій академічного дискурсу здобувачами вищої освіти Нікітіна, А.; Карлова, Н. У статті досліджено одну з актуальних лінгводидактичних проблем професійної мовно-комунікативної підготовки здобувачів вищої освіти – опанування комунікативних стратегій академічного дискурсу. Проаналізовано стан дослідження проблеми в публікаціях останніх років. Здійснено аналіз і узагальнення змісту компетентностей і практичних результатів освітніх програм і освітніх компонентів філологічного, мовленнєвознавчого, методичного характеру з метою визначення місця роботи над засвоєнням комунікативних стратегій у професійній підготовці майбутніх фахівців. Визначено комунікативну стратегію академічного дискурсу як структурний компонент комунікативної компетентності здобувача вищої освіти – комунікативно-стратегічну компетентність; узагальнено й конкретизовано здатності, що відповідають цій компетентності. Виокремлено педагогічні умови, розроблено принципи й методичну модель опанування комунікативних стратегій в академічному дискурсі. Визначено ефективні методи та інноваційні технології формування комунікативних стратегій у здобувачів вищої освіти, вибудувана послідовність процесу визначення й реалізації комунікативної стратегії створення наукових і навчально-методичних текстів. Виокремлено основні методичні орієнтири формування комунікативно-стратегічної компетентності: педагогічні умови, методичні принципи, способи і засоби навчання. Зроблено висновок про необхідність комплексного підходу до формування комунікативно-стратегічної компетентності здобувачів вищої освіти на основі наступності й послідовності. Нікітіна А. Опанування комунікативних стратегій академічного дискурсу здобувачами вищої освіти / А. Нікітіна, Н. Карлова // Лінгвістика. — 2026. — № 1 (53). — С. 166-189. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/13111 2026-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/13110 Типологія мовних контрастів у сучасній українській поезії Юлдашева, Л. У статті досліджено мовний контраст як багатовимірну категорію, що забезпечує структурування мовної системи, когнітивних процесів і поетичного тексту. Актуальність роботи зумовлена термінологічною розмитістю поняття «контраст» та відсутністю узгодженої типології цього явища в сучасному мовознавстві. Об‟єктом дослідження є мовний контраст у сучасній українській поезії, предметом – його типологійні параметри та механізми реалізації. Метою студії є розроблення принципів класифікації мовного контрасту на основі інтеграції логіко-семантичного, когнітивного та функційно-комунікативного підходів. У процесі дослідження використано описовий, контекстуальний і когнітивно-інтерпретаційний методи. Мовний контраст – функційно значуще зіставлення двох чи декількох співвідносних елементів, актуалізованих у межах тексту; він породжує смислову напругу й активізує специфічний режим інтерпретації висловлення. Контраст ґрунтований на принципі поляризації. Він не існує як ізольована характеристика мовних одиниць, а виникає в конкретному комунікативному контексті, де й реалізує свій інтерпретаційний потенціал. Запропоновано багатовимірну модель типологізації контрасту, яка охоплює такі параметри: логіко-семантичний (контрарний, комплементарний, градуальний, позиційний, негативно-корелятивний), когнітивний (поляризований, акцентований, нейтралізований, інтегральний, радикалізований), ступінь експліцитності (експліцитний, імпліцитний, латентний, дифузний), контекстна автономність (реальні та потенційні контрастиви), локалізація опозиції (зовнішній і внутрішній контраст), ступінь релятивності (абсолютний і відносний) та повнота протиставлення (повний і частковий). Визначено, що контраст у поетичному дискурсі функціює як динамічний механізм смислотворення, для якого характерна політипологійність, оскільки в межах одного тексту можуть поєднуватися різні його типи. Установлено, що контраст виконує не лише розрізнювальну, а й інтегративну функцію, формує складну семантичну організацію поетичного тексту. Мовний контраст є універсальним механізмом організації поетичного дискурсу, що забезпечує структурування значення, акцентування смислових домінант та активізацію інтерпретаційних процесів. Перспективи подальших досліджень пов‟язані передусім із поглибленням психолінгвістичного аспекту контрасту, зокрема вивченням механізмів його сприйняття й інтерпретації різними групами реципієнтів, а також із аналізом функціювання контрасту в різних типах дискурсу – художньому, медійному, публіцистичному. Юлдашева Л. Типологія мовних контрастів у сучасній українській поезії / Л. Юлдашева // Лінгвістика. — 2026. — № 1 (53). — С. 153-165. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/13110 2026-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/13109 Лексичні маркери воєнного стану в українському сегменті соціальних мереж Дроботенко, В. У статті представлено комплексне дослідження лексичних маркерів воєнного стану, що активно функціонують в українському сегменті соціальних мереж Facebook, Telegram та Instagram. Актуальність роботи зумовлена необхідністю наукової фіксації та систематизації мовних інновацій, що виникли як пряма реакція на екстралінгвальні виклики повномасштабного вторгнення. Автор обґрунтувала роль цифрового комунікативного простору як специфічного лінгвального майданчика, де воєнний дискурс набуває особливої експресивності, віральності та динамізму. Методологічну основу розвідки становить поєднання методів описового, контекстуально-інтерпретаційного й дискурс-аналізу, що дало змогу виявити семантичні трансформації загальновживаних слів і простежити генезис неолексем. Під час дослідження особливу увагу приділено механізмам семантичної деривації та метафоризації (на прикладі лексеми бавовна), а також процесам деонімізації та ідеологізації власних назв ворога, що виконують прагматичну функцію десакралізації агресора. Окремо проаналізовано активну дифузію воєнної термінології в розмовний стиль мережевої комунікації, що свідчить про стирання меж між фаховою і повсякденною мовою в кризові періоди. Важливим науковим внеском статті є розкриття потенціалу технологій спонукання (CTA – Call to Action) у воєнному дискурсі. З‟ясовано, що використання специфічних мовних формул у поєднанні зі стратегіями сторителінгу дозволяє моделювати «ресурсні тексти», здатні ефективно впливати на емоційний стан реципієнта й стимулювати соціальну дію. У роботі також акцентовано на трансформації фразеологічної системи й афористики як чинників формування української громадянської ідентичності та національної стійкості. Результати дослідження мають практичне значення для вдосконалення навчальних програм із лексикології та культури мовлення, зокрема в контексті підготовки фахівців гуманітарного профілю. Запропонований підхід до аналізу лексичних маркерів сприяє формуванню навичок лінгвістичної експертизи й критичного мислення в умовах гібридної війни. Автор доходить висновку, що «мова перемоги» в соціальних мережах є не лише засобом номінації нових реалій, а й потужним інструментом комунікативної ресурсності та професійної безпеки сучасного фахівця. Дроботенко В. Лексичні маркери воєнного стану в українському сегменті соціальних мереж / В. Дроботенко // Лінгвістика. — 2026. — № 1 (53). — С. 101-111. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/13109 2026-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/13108 Вербалізація концепту народ у публіцистичних творах Бориса Грінченка Кравченко, М. У статті охарактеризовано лексико-семантичне наповнення концепту народ у публіцистиці Б. Грінченка, виокремлено асоціативно-образні та ціннісні його складники. Для реалізації цього завдання авторка послуговувалася описовим методом та прийомами лексико-семантичного аналізу значень лексем. Підкреслено, що мовна нехудожня творчість Б. Грінченка була свідомою роботою автора щодо розвитку поліфункціональності української мови, практичним доказом її самостійності й самодостатності з погляду лексичних, словотворчих і синтаксичних засобів мови. Цьому сприяло уведення в український публіцистичний дискурс кінця ХІХ – початку ХХ століття значної кількості суспільно-політичних термінів, які демонструють компонентний склад і семантичні зв‟язки багатьох лексичних полів, зокрема й лексеми народ, котру визначаємо ядром концепту, уособленням колективної пам‟яті, духовних цінностей і культурного досвіду нації. Епітети, вжиті при найменуванні народ, не лише уточнюють і конкретизують значення лексеми, а й підкреслюють соціальні, економічні та просвітні ознаки поняття народ. Концепт народ у публіцистичних творах Б. Грінченка репрезентований п‟ятьма лексико-семантичними полями, компоненти яких актуалізують його асоціативно-образні й контекстуальні зв‟язки. За допомогою характеристичних епітетів темний, пригнічений, зубожений, стоптаний Б. Грінченко-публіцист прагне не лише зробити мову, думку емоційнішою, виділити асоціативно-образні показники поняття, але й передати реальний стан речей, перейти від загального до конкретного, підкреслити соціальні, економічні та просвітні ознаки поняття народ. З лексемою народ тісно пов‟язаний прикметник народний, поєднаний зазвичай з іменниками на позначення абстрактних понять, педагогічних реалій, адміністративних установ, явищ літератури. Приядерну зону концепту народ складають найменування люд, простолюд, людськість. Лексеми синонімічного ряду плем’я, народність, нація, національність, націонал, українство, українець утворюють окреме семантичне поле. Особливостями функціонування цих лексем у нехудожніх текстах Б. Грінченка є те, що існує і диференціація семантичних відтінків цих слів, і нормативно-часова, обмежена історичною реальністю. Репрезентантами концепту народ є також окремі найменування спорідненості і свояцтва, що активно вживаються в експресивних публіцистичних текстах: сім’я, брати, родичі, сини. Кравченко М. Вербалізація концепту народ у публіцистичних творах Бориса Грінченка / М. Кравченко // Лінгвістика. — 2026. — № 1 (53). — С. 139-152. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/13108 2026-01-01T00:00:00Z