http://hdl.handle.net/123456789/12856 Історичні науки Mon, 20 Apr 2026 06:20:19 GMT 2026-04-20T06:20:19Z http://hdl.handle.net/123456789/12893 Культ героїв в ОУН та його вплив на тогочасну молодь Ярич, В. П. У статті розглядається феномен культу героїв в Організації українських націоналістів (ОУН) як ефективний інструмент патріотичного виховання молоді. Автор аналізує історичний контекст формування молодіжних націоналістичних структур у міжвоєнний період, їхній вплив на ідеологічний світогляд української молоді та значення героїчних наративів у процесі національного самоствердження. Особлива увага приділяється таким організаціям, як Група Української Державницької Молоді та Організація Вищих Кляс Українських Ґімназій, членами яких були відомі діячі націоналістичного руху. Важливим складником виховання стала пропаганда героїзму через символічні акції, відзначення пам’ятних дат, підпільні видання та участь молоді в бойових діях. Стаття детально висвітлює роль видання «Юнак» у поширенні націоналістичних ідеалів. Проаналізовано судові процеси над молодими членами ОУН, що лише посилили популяризацію ідей визвольної боротьби. Підкреслюється ідейна спадкоємність між молодіжними структурами 1920–30-х років та пізнішими генераціями борців за незалежність України. Автор пропонує осмислити досвід ОУН у сучасному виховному процесі, зокрема в умовах війни з росією. Робота базується на архівних джерелах, періодичних виданнях і наукових розвідках. У підсумку стверджується, що культ героїв в ОУН був не лише засобом мобілізації, а й механізмом формування української національної ідентичності. Ярич В. П. Культ героїв в ОУН та його вплив на тогочасну молодь / В. П. Ярич // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Історичні науки. - 2025. - № 1, серпень. – С. 155-161. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/12893 2025-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/12892 Кустарні промисли як форма збереження українського народного мистецтва (на матеріалах статистики Харківської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст.) Шевцова, Є. С. Статтю присвячено дослідженню кустарних промислів Харківської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. як соціокультурного явища, що поєднувало економічні практики селянського населення з процесом збереження української народної культури. В умовах імперської політики русифікації, індустріалізації та культурної уніфікації кустарництво стало однією з форм повсякденного спротиву, у якій втілювалися традиційні ремісничі техніки, символіка, естетика та локальні виробничі практики. Авторка комплексно розглядає кустарні промисли не лише як форму дрібного виробництва, а і як носія нематеріальної культурної спадщини. Особливу увагу приділено тому, як через ткацтво, деревообробку та гончарство відбувалася трансляція українських ідентифікаційних кодів у побуті. Кустарна праця була засобом соці ального виживання, особливо в умовах малоземелля та нестабільності, і водночас каналом збереження історичної пам’яті. На основі статистичних матеріалів губернських комітетів і документів Комісії з дослідження кустарних промислів аналізуються масштаби кустарництва, його соціальна структура та участь держави в регулюванні або ігноруванні цього явища. Окремий акцент зроблено на досвіді представлення українських кустарних виробів на Всеросійській виставці в Харкові 1887 р., яка засвідчила попит на продукцію селянського виробництва та локальну своєрідність. Стаття підкреслює значення кустарних промислів як простору, у якому економіка і культура існували нероздільно. Робота має міждисциплінарний характер і спирається на історико-культурний, соціоекономічний та мікроісторичний підходи. У такому ракурсі кустарництво постає як важливий складник національної традиції, що збереглася, попри імперський тиск. Шевцова Є. С. Кустарні промисли як форма збереження українського народного мистецтва (на матеріалах статистики Харківської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст.) / Є. С. Шевцова // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Історичні науки. - 2025. - № 1, серпень. – С. 149-154. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/12892 2025-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/12891 Фактор Європи в модернізації Донеччини на зламі ХІХ–ХХ ст. Темірова, Н. Р.; Басько, Р. В. Автори дослідили європейський фактор у модернізації Донеччини наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Такий підхід спростовує російсько-радянські міфи про винятково російську / комуністичну розбудову регіону як потужного індустріального центру. Метою цього дослідження є визначення впливу європейських підприємців на соціальноекономічну модернізацію Донецького регіону на зламі ХІХ–ХХ ст. Для її досягнення опрацьовано останні дослідження та джерела, насамперед мемуарну літературу, із застосуванням аналітико-синтетичного, історико-порівняльного, історико-типологічного методів. Показано, що хоча вугільні копальні почали з’являтись у першій половині ХІХ ст., до середини століття Донеччина залишалася малозаселеною територією. Багаті корисними копалинами її надра набули привабливості для російської влади з огляду на потребу подолання власної економічної відсталості. Проте вітчизняні підприємці із цим завданням не впоралися через брак досвіду, вільних капіталів і хисту. Простежено внесок бельгійських, французьких, англійських, німецьких підприємців не лише в модернізацію промисловості, а й у перетворення всього укладу життя в регіоні. Хоча роль західноєвропейського капіталу є неоднозначною, включно з експлуатацією робітників і відтік капіталів, прихід європейських підприємців з їхнім досвідом, фінансовими можливостями та бізнесовою психологією сприяв створенню робочих місць, формуванню великої промисловості, технічному прогресу, розвитку освіти, культури та медицини. Наголошено, що під впливом іноземного капіталу багатий природними ресурсами степ перетворився на промислового гіганта, яким він залишався протягом наступних ста років Темірова Н. Р. Фактор Європи в модернізації Донеччини на зламі ХІХ–ХХ ст. / Н. Р. Темірова, Р. В. Басько // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Історичні науки. - 2025. - № 1, серпень. – С. 142-148.. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/12891 2025-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/12890 Занепад промисловості Донбасу й Придніпров’я наприкінці Першої світової війни. Причини та наслідки Сердюк, О. В. У статті розглядається індустріальний розвиток Донбасу та Придніпров’я наприкінці Першої світової війни. На основі аналізу опублікованих й архівних матеріалів вивчається процес занепаду промисловості вищезгаданих територій, внаслідок масової мобілізації робітників, хронічної транспортної кризи, а також збереження старих форм управління промисловістю українських регіонів та нехтування царською владою, а також Тимчасовим урядом, необхідності реформування індустріальної бази. Унаслідок проведеного дослідження сформульовано такі висновки. Тимчасовий уряд виявився неспроможним реформувати управління надмірно зацентралізованою економікою, що призвело до неухильного погіршення її становища в досліджуваному тут регіоні України. За наведеними в статті підрахунками, видобуток мінерального палива за 10 місяців 1917 р. порівняно з відповідним періодом 1916 р. зменшився на 113,56 млн пудів, або на 8%. Вивіз мінерального палива з рудників у зазначені терміни скоротився на 198,88 млн пудів, або на 20%. На початку осені 1917 р. Тимчасовий уряд, за участі керівників промислових об’єднань, розпочав розглядати питання про планомірне скорочення виробництва через нестачу енергоресурсів і закриття частини металургійних заводів Донбасу. Це свідчило про втрату урядом контролю над управлінням економікою. Вихід на політичну арену після Лютневої революції нових партій й організацій за відсутності належного соціального досвіду широких мас сприяв поширенню в них настроїв вседозволеності й безкарності. Така політична атмосфера виявилася сприятливою для ліворадикальних сил, які були зацікавлені в дестабілізації суспільства для захоплення влади насильницьким шляхом. Попри надзвичайно криваву й затяжну війну, не було досягнуто жодного результату щодо соціального примирення. На засіданнях Донкому, конференціях заводських комітетів і профспілок кожна зі сторін слухала тільки себе, відкидаючи аргументи протилежної. Після більшовицького перевороту наприкінці жовтня 1917 р. падіння виробництва повсюдно різко пришвидшилося. Утворилась небезпечна тенденція до паралічу всього народного господарства. Становище промисловості наприкінці 1917 р. – початку 1918 р. варто характеризувати як початок розпаду продуктивних сил, повернення населення до мінового, а в певних місцевостях й замкненого натурального господарства. Сердюк О. В. Занепад промисловості Донбасу й Придніпров’я наприкінці Першої світової війни. Причини та наслідки / О. В. Сердюк // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Історичні науки. - 2025. - № 1, серпень. – С. 129-141. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT http://hdl.handle.net/123456789/12890 2025-01-01T00:00:00Z