http://hdl.handle.net/123456789/13042 Філологічні науки 2026-06-04T10:57:03Z http://hdl.handle.net/123456789/13149 Жанрово-структурні особливості роману Майкла Ондатже «Котячий стіл» Кеба, О. В.; Трембовецький, П. П. Мета роботи полягає у виявлення жанрової природи та наративної структури роману Майкла Ондатже «Котячий стіл». У центрі уваги – з’ясування механізмів художньої трансформації традиційних жанрових моделей та аналіз взаємодії часових пластів «минулого» і «теперішнього» в межах єдиного наративу. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні інструментарію сучасної наратології та генології. Застосовано принципи жанрологічного аналізу для деконструкції стратегій роману виховання (Bildungsroman) та морського роману. Використано порівняльно-типологічний метод для зіставлення концептів «виховання» та «дорослішання» в системі координат автора. Наукова новизна розвідки визначається обґрунтуванням тези про те, що «Котячий стіл» є «фікційними мемуарами», де автор свідомо руйнує «автобіографічний пакт». Доведено, що жанрова специфіка твору визначається синтезом морської історії, травелогу та інтелектуального роману пам’яті. Вперше детально проаналізовано механізм «подвійної фокалізації», коли напруга між наївним поглядом одинадцятирічного протагоніста та рефлексією дорослого наратора стає головним засобом вираження філософської позиції Ондатже щодо конструктивності пам’яті. Основним результатом дослідження є висновок про те, що жанрова своєрідність роману «Котячий стіл» визначається свідомим синтезуванням елементів морського роману, травелогу, шпигунського квесту та інтелектуальної автобіографії. Встановлено, що автор деконструює класичний Bildungsroman, заміщуючи лінійне становлення особистості фрагментарною історією дорослішання (coming-of-age), в якій подорож є актом інтенсивної та травматичної ініціації. Визначальним чинником художньої структури твору є наративна напруга між наївним поглядом дитини та рефлексивною дистанцією дорослого оповідача. Кеба О. В. Жанрово-структурні особливості роману Майкла Ондатже «Котячий стіл» / О. В.Кеба, П. П. Трембовецький // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – 2026. – № 1. – С. 58-64. 2026-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/13148 Трансформація жанру історичного роману у французькій літературі ХІХ століття Карпіна, О. С. У статті розглянуто особливості становлення історичного роману у французькій літературі ХІХ століття та його основні моделі, що сформувалися внаслідок трансформації жанру найвидатнішими романістами Франції цього періоду. Акцентується той факт, що витоки жанру слід шукати у творчості французьких романістів ХVII–XVIII століть, а «друге народження» він отримав завдяки художньому експерименту В. Скотта, який виробив власний підхід до зображення історичних подій та створив зразок сучасного історичного роману. Відзначено, що послідовний розвиток нововведень шотландського письменника представниками французького романтизму призвело до виникнення особливої франко-шотландської моделі історичного роману, яка згодом стала найпоширенішою і широко визнаною версією сучасного історичного роману та неодноразово піддавалася авторським трансформаціям. Встановлено, що численні французькі письменники, які працювали в жанрі історичного роману (А. де Віньї, В. Гюго, А. Дюма-батько), брали за основу вальтер-скоттівську модель, але модифікували її відповідно до своїх художніх завдань та привносили свої авторські особливості у створювані ними твори, що сприяло виникненню національних особливостей французького історичного роману. Огляд трьох основних моделей широко відомих французьких історичних романів, написаних у розглянутий період, дозволив автору статті визначити деякі трансформації жанру, привнесені французькими романістами: переміщення фокусу уваги з вигаданих персонажів на історичних; зведення історичного змісту до мінімуму; невідповідність зображених у романі подій своїй епосі; використання історичних подій у якості тла, на якому розгортаються захоплюючі пригоди. Автор дійшов висновку, що всі розглянуті моделі французького історичного роману отримали подальший розвиток у творчості видатних слов’янських письменників (М. Гоголь). Карпіна О. С. Трансформація жанру історичного роману у французькій літературі ХІХ століття / О. С. Карпіна // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – 2026. – № 1. – С. 51-57. 2026-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/13147 Прийом стирання як стратегія поетичної трансформації: еволюція американського сонета в добу постмодернізму Гнатенко, С. О. Стаття присвячена дослідженню прийому стирання як стратегії поетичної трансформації в еволюції американського сонета доби постмодернізму. У статті розкрито специфіку переосмислення канонічної сонетної форми в умовах постмодерністської поетики, що характеризується деконструкцією традиційних структур, інтертекстуальністю та інтенсивними експериментами з архітектонікою мовленнєвого матеріалу. Визначено, що стирання функціонує як особливий спосіб створення нового тексту шляхом редукції вже існуючого, у результаті чого формується поетичний текст із принципово новими семантичними і композиційними характеристиками. З’ясовано, що застосування техніки стирання сприяє трансформації сонета з жорстко регламентованої форми у відкриту текстову модель, у якій важливу роль відіграють фрагментарність, лакунарність і візуально-архітектонічна організація сторінки. Особливу увагу зосереджено на аналізі поетичної практики Джен Бервін, зокрема її книги «Сітки», де здійснено художнє переосмислення сонетів Вільяма Шекспіра шляхом їх часткового стирання через притлумлення первинного тексту. Розкрито, що внаслідок редукції тексту виникає ефект палімпсесту, який забезпечує одночасну присутність канонічного джерела і нового авторського висловлювання. Доведено, що прийом стирання виконує інтертекстуальну, семантичну і візуально-архітектонічну функції, формуючи новий тип поетичної структури, характерний для постмодерністської літератури. Зроблено висновок, що використання прийому стирання як художньої стратегії є важливим чинником еволюції американського сонета, що засвідчує здатність традиційної форми до адаптації в умовах постмодерністського культурного контексту Гнатенко С. О. Прийом стирання як стратегія поетичної трансформації: еволюція американського сонета в добу постмодернізму / С. О. Гнатенко // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – 2026. – № 1. – С. 44-50. 2026-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/13146 Греко-латинська основа французької наукової мови Хабарова, Н. А.; Писаренко, Н. Д. Стаття присвячена комплексному дослідженню генезису, структурних особливостей та функціонального потенціалу греко-латинських терміноелементів у системі сучасної французької мови. У роботі проаналізовано історичні етапи релатинізації французької лексики, починаючи від раннього середньовіччя до періоду інтенсивного формування наукової термінології у XIV–XVI століттях. Автором обґрунтовано концепцію латини як «інтелектуального коду», що став когнітивним фундаментом для структурування європейського наукового простору. Методологічну базу дослідження становить поєднання описового методу, етимологіч-ного та словотвірного аналізу, а також діахронічного підходу. Наукова новизна роботи полягає у виявленні явища «кінетизму» терміноелементів, які в сучасному мовленні демонструють подвійну природу: одночасно виступають як твірна основа та як граматикалізований формант. Особливу увагу приділено процесам лексикалізації префіксів інтенсивності (extra-, super-, ultra-), що набувають повної семантичної та синтаксичної автономії в мові преси та реклами. У статті детально розглянуто три основні моделі префіксальних похідних: вираження ступеня якості, множинності/одиничності та спрямованості. Окремий розділ присвячено суфіксальним елементам (-logie, -graphe, -thèque), які еволюціонували від пов’язаних коренів до класифікаційних суфіксів. Автор доводить, що греко-латинська основа забезпечує «етимологічну прозорість» і термінологічну точність у таких стратегічних галузях, як медицина, філософія, філологія та культурологія. Дослідження підтверджує, що антична спадщина латинської мови не є статичним набором запозичень, а функціонує як динамічна система координат. Вона дозволяє французькій мові зберігати культурну тяглість, одночасно адаптуючись до вимог сучасного науково-технічного прогресу через створення високопродуктивних неологізмів. Хабарова Н. А. Греко-латинська основа французької наукової мови / Н. А. Хабарова, Н. Д. Писаренко // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – 2026. – № 1. – С. 37-43. 2026-01-01T00:00:00Z