http://hdl.handle.net/123456789/10991 2026-04-26T16:33:40Z http://hdl.handle.net/123456789/12947 Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. - 2025. - № 2, листопад РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ Головний редактор: Юрків Я. І. – доктор педагогічних наук, професор, ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», проректор з науково-педагогічної роботи (Україна). Заступники головного редактора: Караман О. Л. – доктор педагогічних наук, професор, ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», ректор (Україна). Набока О. В. – доктор історичних наук, професор, ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», завідувач кафедри історії та археології (Україна). Шехавцова С. О. – доктор педагогічних наук, професор, ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», професор кафедри романо-германської філології (Україна). Відповідальні редактори: Отравенко О. В. – кандидат педагогічних наук, доцент, ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», доцент кафедри теорії і методики фізичного виховання (Україна). Дробишева О. А. – кандидат історичних наук, доцент, ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», доцент кафедри історії та археології (Україна). Крижановська О. О. – доктор філологічних наук, доцент, ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», завідувач кафедри української та зарубіжної літератури (Україна). Члени редакційної колегії: Власенко К. В. – доктор педагогічних наук, професор, Національний університет «Києво-Могилянська академія», професор кафедри математики (Україна). Глуховцева К. Д. – доктор філологічних наук, професор, ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», професор кафедри української мови (Україна). Данильчук Л. О. – доктор педагогічних наук, професор, ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», професор кафедри соціальної педагогіки (Україна). Дмитренко В. І. – доктор філологічних наук, професор, ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», професор кафедри української та зарубіжної літератури (Україна). Жиленко І. Р. – доктор філологічних наук, професор, Сумський державний університет, заступник завідувача кафедри журналістики та філології (Україна). Заблоцький В. В. – доктор наук з державного управління, професор, ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», директор навчально-наукового інституту публічного управління, адміністрування та післядипломної освіти (Україна). Кобзар О. І. – доктор філологічних наук, професор, Полтавський університет економіки й торгівлі, професор кафедри ділової іноземної мови (Україна). Кравченко О. І. – доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри менеджменту освіти та права Центрального інституту післядипломної освіти ДЗВО "Університет менеджменту освіти" НАПН України (Україна). Курило В. С. – доктор педагогічних наук, професор ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», перший проректор (Україна). Кушнірова Т. В. – доктор філологічних наук, професор, Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка, професор кафедри германської філології та перекладу (Україна). Литвин М. Р. – доктор історичних наук, професор, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, завідувач відділу «Центр дослідження українсько-польських відносин» (Україна). Лі Лі – доктор філологічних наук, доцент, Інститут іноземних мов та літератури, Північно-західний педагогічний університет, проректор (Китай). Лі Ялінь – кандидат філологічних наук, професор, Ланьчжоуський політехнічний університет, професор (Китай). Лукасевіч-Велеба Й. – доктор педагогічних наук, Академія спеціальної педагогіки імені Марії Гжегожевської, професор педагогічного факультету (Республіка Польща). Любимова С. А. – доктор філологічних наук, професор, ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського», професор кафедри перекладу і теоретичної та прикладної лінгвістики (Україна). 4 © ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2025 Михальський І. С. – доктор історичних наук, професор, ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», професор кафедри історії та археології (Україна). Моісеєнко О. Ю. – доктор філологічних наук, професор, Національний університет «Києво-Могилянська академія», професор кафедри англійської мови (Україна). Нефьодов Д. В. – доктор історичних наук, доцент, Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського, доцент кафедри історії (Україна). Священко З. В. – доктор історичних наук, професор, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, професор кафедри всесвітньої історії та методик навчання (Україна). Си Цзюньцінь – доктор філологічних наук, професор, Ланьчжоуський університет, професор факультету російської мови та літератури (КНР). Сич Т. В. – доктор педагогічних наук, професор, ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», професор кафедри публічної служби та управління навчальними і соціальними закладами (Україна). Ткачук В. В. – кандидат педагогічних наук, Криворізький національний університет, асистент кафедри інженерної педагогіки та мовної підготовки (Україна). Хахула Л. І. – кандидат історичних наук, доцент, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, старший науковий співробітник (Україна). Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки . - 2025. - № 2, листопад. — 124 с. 2025-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/12893 Культ героїв в ОУН та його вплив на тогочасну молодь Ярич, В. П. У статті розглядається феномен культу героїв в Організації українських націоналістів (ОУН) як ефективний інструмент патріотичного виховання молоді. Автор аналізує історичний контекст формування молодіжних націоналістичних структур у міжвоєнний період, їхній вплив на ідеологічний світогляд української молоді та значення героїчних наративів у процесі національного самоствердження. Особлива увага приділяється таким організаціям, як Група Української Державницької Молоді та Організація Вищих Кляс Українських Ґімназій, членами яких були відомі діячі націоналістичного руху. Важливим складником виховання стала пропаганда героїзму через символічні акції, відзначення пам’ятних дат, підпільні видання та участь молоді в бойових діях. Стаття детально висвітлює роль видання «Юнак» у поширенні націоналістичних ідеалів. Проаналізовано судові процеси над молодими членами ОУН, що лише посилили популяризацію ідей визвольної боротьби. Підкреслюється ідейна спадкоємність між молодіжними структурами 1920–30-х років та пізнішими генераціями борців за незалежність України. Автор пропонує осмислити досвід ОУН у сучасному виховному процесі, зокрема в умовах війни з росією. Робота базується на архівних джерелах, періодичних виданнях і наукових розвідках. У підсумку стверджується, що культ героїв в ОУН був не лише засобом мобілізації, а й механізмом формування української національної ідентичності. Ярич В. П. Культ героїв в ОУН та його вплив на тогочасну молодь / В. П. Ярич // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Історичні науки. - 2025. - № 1, серпень. – С. 155-161. 2025-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/12892 Кустарні промисли як форма збереження українського народного мистецтва (на матеріалах статистики Харківської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст.) Шевцова, Є. С. Статтю присвячено дослідженню кустарних промислів Харківської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. як соціокультурного явища, що поєднувало економічні практики селянського населення з процесом збереження української народної культури. В умовах імперської політики русифікації, індустріалізації та культурної уніфікації кустарництво стало однією з форм повсякденного спротиву, у якій втілювалися традиційні ремісничі техніки, символіка, естетика та локальні виробничі практики. Авторка комплексно розглядає кустарні промисли не лише як форму дрібного виробництва, а і як носія нематеріальної культурної спадщини. Особливу увагу приділено тому, як через ткацтво, деревообробку та гончарство відбувалася трансляція українських ідентифікаційних кодів у побуті. Кустарна праця була засобом соці ального виживання, особливо в умовах малоземелля та нестабільності, і водночас каналом збереження історичної пам’яті. На основі статистичних матеріалів губернських комітетів і документів Комісії з дослідження кустарних промислів аналізуються масштаби кустарництва, його соціальна структура та участь держави в регулюванні або ігноруванні цього явища. Окремий акцент зроблено на досвіді представлення українських кустарних виробів на Всеросійській виставці в Харкові 1887 р., яка засвідчила попит на продукцію селянського виробництва та локальну своєрідність. Стаття підкреслює значення кустарних промислів як простору, у якому економіка і культура існували нероздільно. Робота має міждисциплінарний характер і спирається на історико-культурний, соціоекономічний та мікроісторичний підходи. У такому ракурсі кустарництво постає як важливий складник національної традиції, що збереглася, попри імперський тиск. Шевцова Є. С. Кустарні промисли як форма збереження українського народного мистецтва (на матеріалах статистики Харківської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст.) / Є. С. Шевцова // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Історичні науки. - 2025. - № 1, серпень. – С. 149-154. 2025-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/12891 Фактор Європи в модернізації Донеччини на зламі ХІХ–ХХ ст. Темірова, Н. Р.; Басько, Р. В. Автори дослідили європейський фактор у модернізації Донеччини наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Такий підхід спростовує російсько-радянські міфи про винятково російську / комуністичну розбудову регіону як потужного індустріального центру. Метою цього дослідження є визначення впливу європейських підприємців на соціальноекономічну модернізацію Донецького регіону на зламі ХІХ–ХХ ст. Для її досягнення опрацьовано останні дослідження та джерела, насамперед мемуарну літературу, із застосуванням аналітико-синтетичного, історико-порівняльного, історико-типологічного методів. Показано, що хоча вугільні копальні почали з’являтись у першій половині ХІХ ст., до середини століття Донеччина залишалася малозаселеною територією. Багаті корисними копалинами її надра набули привабливості для російської влади з огляду на потребу подолання власної економічної відсталості. Проте вітчизняні підприємці із цим завданням не впоралися через брак досвіду, вільних капіталів і хисту. Простежено внесок бельгійських, французьких, англійських, німецьких підприємців не лише в модернізацію промисловості, а й у перетворення всього укладу життя в регіоні. Хоча роль західноєвропейського капіталу є неоднозначною, включно з експлуатацією робітників і відтік капіталів, прихід європейських підприємців з їхнім досвідом, фінансовими можливостями та бізнесовою психологією сприяв створенню робочих місць, формуванню великої промисловості, технічному прогресу, розвитку освіти, культури та медицини. Наголошено, що під впливом іноземного капіталу багатий природними ресурсами степ перетворився на промислового гіганта, яким він залишався протягом наступних ста років Темірова Н. Р. Фактор Європи в модернізації Донеччини на зламі ХІХ–ХХ ст. / Н. Р. Темірова, Р. В. Басько // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Історичні науки. - 2025. - № 1, серпень. – С. 142-148.. 2025-01-01T00:00:00Z