http://hdl.handle.net/123456789/10476 2026-04-14T13:46:49Z http://hdl.handle.net/123456789/12263 Теоретичні засади формування загальнолюдських ціннісних орієнтирів особистості у здобувачів загальної середньої освіти Барилова, Г.; Кравченко, М. У статті розглянуто теоретичні засади формування загальнолюдських ціннісних орієнтирів особистості у здобувачів загальної середньої освіти. Проаналізовано наукові праці, присвячені цій проблематиці. Про необхідність звернення до народних традицій і звичаїв, досвіду народу у вихованні молодого покоління зазначено в державних нормативних документах. Ціннісну проблематику широко подано й проаналізовано в науковій літературі: від дослідження сутності понять «цінність» і «ціннісні орієнтації» до сучасних досліджень структури ціннісних орієнтацій. Незважаючи на постійний інтерес науковців до вирішення проблеми формування загальнолюдських ціннісних орієнтирів, досі не існує єдності думки у визначенні змісту й закономірностей самого процесу. Зазначено, що передумови для формування ціннісних орієнтацій закладаються в дошкільному віці, проте саме формування відбувається у підлітковому віці, коли зростає зацікавленість питаннями моралі, етики, світогляду, а інтереси учня переключаються з конкретного на загальне. Сучасні вчені досліджують національну самосвідомість молодих поколінь як громадянську цінність, акцентують увагу на формуванні ціннісних орієнтацій школярів різних вікових груп. Зважаючи на кризу цінностей у сучасному суспільстві, вважаємо, що сьогодні важливо продовжити розроблення й апробацію особистісно орієнтованих технологій, вести пошук резервів підвищення ефективності освітнього процесу. Зосереджено увагу на тому, що уроки української мови давно набули статусу загальнолюдської цінності. Вони є засобом особистого зростання, морального впливу на людину, створюють необхідні умови для формування ціннісних орієнтирів особистості учня. Саме на уроках української мови здобувачі загальної середньої освіти опановують мову не тільки як засіб комунікації, а й як засіб долучення до культурних надбань українського народу й людства, засіб засвоєння етикетних норм, правил поведінки в монокультурному й полікультурному середовищі. Барилова Г. Теоретичні засади формування загальнолюдських ціннісних орієнтирів особистості у здобувачів загальної середньої освіти / Г. Барилова, М. Кравченко // Лінгвістика. — 2024. — №1 (49). — С. 128-137. 2024-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/12262 Specifics of judges` discourse moves: in the past and in the present Zaitseva, М. Стаття актуалізує поняття «стратагема». В останні роки це поняття тільки починає використовуватися в гуманітарних науках і привертати увагу науковців. Водночас його вивчення в дискурсивному аналізі, зокрема в дискурсі судових засідань, не було у фокусі уваги і не становило спеціального об'єкта дослідження. Метою цього дослідження є визначення поняття дискурсивного ходу або стратагеми в суддівському дискурсі, форм його вербального вираження в наративі судді. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати кілька завдань. По-перше, важливо уточнити поняття дискурсивного ходу в контексті комунікативного впливу, оскільки його визначення та роль у комунікації дещо відрізняються від загальноприйнятих уявлень. По-друге, важливо визначити його вербальне вираження в цьому підтипі судового дискурсу. По-третє, простежити еволюцію стратагем у суддівському дискурсі. Результати дослідження є такими. Виокремлено такі стратагеми в суддівському дискурсі: 1) стратагема апеляції до етосу/моралі, 2) маніфестація легітимної влади/авторитету та 3) маніфестація рівності сторін. З погляду мовної репрезентації стратагеми реалізуються через дискурсивну активізацію певних тематичних сфер з певною спільною семою: для стратагеми апеляції до етосу це «релігійні цінності», «демократичні цінності», «верховенство права», «загальнолюдські цінності»; для стратагеми маніфестації легітимної влади/авторитету – «авторитетний тиск, примус»; для стратагеми маніфестації рівності – форма «питання-відповідь» проведення судового засідання для всіх учасників. На відміну від стратегем дискурсу обвинувачення й захисту, стратегеми суддівського дискурсу залишилися практично незмінними. Щоправда, можна відзначити, що іноді сучасні судді дозволяють собі короткі роздуми на особисті теми. Вважаємо, що дослідження видається перспективним, оскільки видається цікавим, наприклад, порівняти стратагеми у промовах суддів зі стратагемами у промовах прокурорів та адвокатів. Zaitseva M. Specifics of judges` discourse moves: in the past and in the present / M. Zaitseva // Лінгвістика. — 2024. — №1 (49). — С. 114-127. 2024-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/12261 Заголовок у науковій і художній літературі: Інтерпретація та переклад назви з польської мови на українську Павлінчук, Т. У статті досліджено питання інтерпретації та перекладу заголовків текстів науково-популярного й художнього стилів. Проаналізовано сучасні лінгвістичні дослідження щодо місця й ролі заголовка, його зв’язку з текстом і його головних функцій, зокрема комунікативної та функції носія основного сенсу переказу. На прикладі заголовків текстів, перекладених з польської мови на українську, досліджено способи й методи перекладу назв поетичних творів, наукових монографій, їхніх розділів і підрозділів, які зумовлені різними можливостями вихідної та цільової мови. Виявлено, що під час роботи із заголовками перекладач вдається до численних трансформацій та адаптацій з метою точно й влучно передати сенс, що міститься в заголовку, зробити його доступним для цільової культури. Серед таких трансформацій виявлено граматичні, лексичні, підкреслено появу стійких словосполучень, неологізмів і термінів у заголовках, вплив історичних подій і суспільних настроїв на формулювання заголовка тощо. На особливу увагу заслуговує переклад заголовків текстів художнього стилю, які міцно пов’язані з основним текстом і мають стати частиною інтерпретаційної роботи над текстом. Для належного розуміння зв’язку заголовка з текстом і вдалого його перекладу перекладач вдається до інтерпретації художнього тексту, враховує підтекст і загальний контекст переданогоавтором змісту, омонімію й полісемію, гумор, екстралінгвальні способи наповнення тексту додатковим змістом, звертає увагу на алюзії, прямі й непрямі цитати, інтертекстуальність, метафоричні висловлювання, наявний корпус інших перекладів твору тощо. Цікавим явищем є також переклад заголовків твору ad hoc. Павлінчук Т. Інтерпретація та переклад назви з польської мови на українську / Т. Павлінчук // Лінгвістика. — 2024. — №1 (49). — С. 97-113. 2024-01-01T00:00:00Z http://hdl.handle.net/123456789/12260 Фразеологічний портрет оповідача в романі Ольги Слоньовської «Інстинкт саранчі» Глуховцева, І. У статті описано систему фразеологічних одиниць, використаних оповідачем роману «Інстинкт саранчі» О. Слоньовської (Київ: Український пріоритет, 2019), який є журналістом. Набір цих фразеологічних засобів іменуємо фразеологічним портретом, під яким розуміємо сукупність стійких сполучень слів, притаманних певній особі, які вона використовує у своєму мовленні для спілкування, аналізу поведінки співрозмовників чи характеристики їхніх рис характеру. Поняття фразеологічний портрет науково виваженої дефініції не має. Його використовують у літературознавстві під час загального аналізу характерних для певної дійової особи фразеологізмів, а також у методичній літературі. В аналізованому романі оповідач оперує фраземами, що виконують передусім тексто-, стиле- і сюжетотворчу функцію. Книжні фраземи відіграють провідну роль у системі мовних засобів художнього осмислення дійсності журналістом, вони визначають його стиль як людини високого інтелекту, елітарної мовної особистості, здатної творити досконалі з погляду змісту й форми тексти. Логізації викладу,доказовості, аргументованості висловлювання оповідач досягає завдяки вмілому поєднанню книжних і розмовно-побутових фразем в одному контексті. Експресивність висловлювання посилюється у зв’язку з використанням природної для фразеологізмів образності та емотивності, створення контекстуальних умов для синонімії, антонімії, оксиморону, синекдохи, використання стійких сполучень слів з образними конкретизаторами, що мають архаїчну символіку. Найбільш фразеологічно навантаженими в тексті є іменники нога, око, рука, світ, слово, язик, які виконують функцію образних конкретизаторів кількох фразем. Нерідко стійкі сполучення слів у мовленні оповідача можуть відігравати роль еталонів, стереотипів культурно-національного світобачення чи вказувати на їхній символічний характер. Фразеологізми нерідко називають різну інтенсивність психологічних процесів, дій, станів. Важливими для конотації оповіді є найменування ознак дії, які можуть указувати на труднощі її виконання, протіканні дії в часі, доречність чи недоречність, цінність, інтенсивність, секретність, пильність тощо. Глуховцева І. Фразеологічний портрет оповідача в романі Ольги Слоньовської «Інстинкт саранчі» / І. Глуховцева // Лінгвістика. — 2024. — №1 (49). — С. 85-96. 2024-01-01T00:00:00Z