http://hdl.handle.net/123456789/11932 2026-04-04T10:27:07Z 2026-04-04T10:27:07Z Данильчук, В. В. http://hdl.handle.net/123456789/12792 2026-04-04T02:02:48Z 2025-01-01T00:00:00Z

Аналіз концепту «засоби рекреаційних ресурсів»: до проблеми розвитку світоглядних орієнтирів особистості Данильчук, В. В. У статті здійснено ґрунтовний науковий аналіз концепту «засоби рекреаційних ресурсів» у контексті проблеми розвитку світоглядних орієнтирів особистості. В умовах сучасних суспільних трансформацій, зумовлених глобальними соціально-економічними процесами та воєнно-політичними викликами, особливого значення набуває формування ціннісно-смислової сфери людини, що забезпечує її духовне, інтелектуальне та фізичне зростання. Акцентовано увагу на тому, що рекреаційні ресурси виступають не лише засобами відновлення фізичних і психоемоційних сил, а й універсальним інструментом розвитку світогляду, соціалізації та гармонізації життєвих орієнтирів особистості. Систематизовано погляди щодо визначення сутності та класифікаційних особливостей рекреаційних ресурсів, що представлені у працях вітчизняних і зарубіжних дослідників. Здійснений аналіз дозволив виокремити фізичні та інтелектуальні засоби рекреаційних ресурсів, що охоплюють природні, культурні, історичні, інфраструктурні та інноваційні об’єкти. Особливу увагу приділено характеристиці рекреаційних ресурсів як системоутворюючого компонента рекреаційної діяльності, здатного забезпечувати розвиток творчого, пізнавального й духовного потенціалу людини. Запропоновано авторське визначення поняття «засоби рекреаційних ресурсів» та розроблено їх класифікацію за походженням, участю, уподобаннями, кількістю учасників і способом отримання. Результати дослідження засвідчують, що засоби рекреаційних ресурсів виконують багатовимірні функції: відновлювальну, оздоровчу, освітньо-пізнавальну, соціалізаційну та духовно-культурну. Вони забезпечують умови для зміцнення здоров’я, розширення світогляду, налагодження соціальних зв’язків, розвитку інтелектуальних і творчих здібностей. Наукова новизна статті полягає в уточненні сутності концепту та обґрунтуванні його ролі як інноваційного інструментарію сучасної педагогіки й психології. Практична значущість роботи визначається можливістю застосування отриманих результатів у розробці програм виховної, освітньої та рекреаційної діяльності, спрямованих на гармонійний розвиток особистості. Данильчук В. В. Аналіз концепту «засоби рекреаційних ресурсів»: до проблеми розвитку світоглядних орієнтирів особистості / В. В. Данильчук // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. – 2025. - № 3, вересень. – С. 177-184.

2025-01-01T00:00:00Z Юрків, Я. І. http://hdl.handle.net/123456789/12791 2026-04-04T02:02:57Z 2025-01-01T00:00:00Z

Неформальна освіта як ресурс підготовки суб’єктів соціально-педагогічної підтримки дітей з РАС в інклюзивному середовищі Юрків, Я. І. В статті визначено, що неформальна освіта є ефективним інструментом підвищення професійної компетентності фахівців, залучених до процесу соціально-педагогічної підтримки дітей з розладами аутистичного спектра. Її головні переваги: гнучкість, практична спрямованість, адаптивність до потреб конкретної цільової групи та здатність оперативно реагувати на виклики, зокрема, в умовах воєнного стану чи змін соціального контексту. Формування компетентностей у суб’єктів підтримки передбачає оволодіння теоретичними знаннями й розвиток практичних навичок у сфері комунікації, планування індивідуальних освітніх траєкторій, проектування інклюзивного середовища, застосування корекційно-розвивальних методик та ін. Встановлено, що роль неформальної освіти у підготовці батьків є надзвичайно важливою, оскільки батьки часто є першими та найбільш постійними суб’єктами підтримки дітей з РАС. Завдяки неформальним програмам навчання батьки отримують знання, навички та психологічну стійкість, необхідні для ефективної взаємодії з дитиною та фахівцями. Інклюзивна освіта потребує злагодженої міждисциплінарної взаємодії, що включає об’єднання зусиль освітян, соціальних працівників та родин. У цьому контексті неформальна освіта може стати платформою для міжпрофесійного діалогу, обміну досвідом, розвитку партнерства та побудови спільної інклюзивної культури. Поєднання формальної та неформальної освіти є ключем якісної підготовки фахівців нового покоління, здатних працювати в складних інклюзивних умовах. Така інтеграція сприяє створенню стійкої системи підтримки дітей з розладами аутистичного спектру. Виявлено, що неформальна освіта має значний потенціал у контексті формування професійних компетенцій суб’єктів соціально-педагогічної підтримки дітей з аутизмом. Її широке впровадження є доцільним й необхідним кроком до побудови інклюзивного суспільства, де кожна дитина, незалежно від її особливостей розвитку, матиме рівний доступ до освіти, підтримки та можливостей для повної реалізації свого потенціалу Юрків Я. І. Неформальна освіта як ресурс підготовки суб’єктів соціально-педагогічної підтримки дітей з РАС в інклюзивному середовищі / Я. І. Юрків // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. – 2025. - № 3, вересень. – С. 170-176.

2025-01-01T00:00:00Z Таранець, А. В. http://hdl.handle.net/123456789/12788 2026-04-04T02:02:56Z 2025-01-01T00:00:00Z

Професійний розвиток педагогічних працівників закладів освіти: сучасні підходи та напрями формування Таранець, А. В. У статті проаналізовано сучасні підходи та напрями формування професійного розвитку педагогічних працівників, що розглядаються як відповідь на виклики освітньої практики, зумовлені потребою у компетентному, професійно зрілому педагогічному працівнику як ключовій фігурі трансформаційних процесів в освіті. Розкрито сутність поняття «професіоналізм» на основі аналізу теоретичних основ наявних провідних сучасних підходів до організації професійного зростання педагогів, а саме суб’єктний, раціогуманістичний, особистісно-орієнтований, акмеологічний та компетентнісний підходи. Окремо зазначається про розгляд потреби розроблення інтегративного підходу, як комплексного врахування закономірностей і механізмів цілісного розвитку людини як фахівця, особистості і громадянина. Детально та ґрунтовно досліджено критерії розвитку професіоналізму освітян, які включають в себе теоретичні основи щодо тлумачення понять. Розкрито інтегративну характеристику професійно зрілої особистості в якості суб’єкта діяльності, спілкування, праці. Узагальнені та виокремлені з урахуванням кластерного підходу певні напрями діяльності структурних підрозділів освітнього процесу в формуванні професійного розвитку педагогічних працівників закладів освіти. Зазначені закономірності розвитку та саморозвитку педагога, специфіку умов його професійного зростання, а також вказані напрями реалізації творчого потенціалу особистості, щодо формування конкурентоспроможності та здатності до мобільності в соціумі. Таранець А. В. Професійний розвиток педагогічних працівників закладів освіти: сучасні підходи та напрями формування / А. В. Таранець // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. – 2025. - № 3, вересень. – С. 162-169.

2025-01-01T00:00:00Z Рефель, В. І. http://hdl.handle.net/123456789/12787 2026-04-04T02:02:52Z 2025-01-01T00:00:00Z

Сучасний стан розвитку фізичної культури майбутніх офіцерів- прикордонників Рефель, В. І. Стаття присвячена обґрунтуванню особливостей сучасного стану розвитку фізичної культури майбутніх офіцерів-прикордонників. Було використано різні методи, зокрема спостереження, опитування, тестування, оцінку експертів, аналіз документів, професійно-спрямовані завдання, фізичні вправи. Виділені раніше у структурі фізичної культури майбутніх офіцерів-прикордонників мотиваційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісний та професійно-особистісний компоненти автор ототожнює з критеріями розвитку фізичної культури майбутніх офіцерів-прикордонників. Аналіз результатів констатувального етапу експериментального дослідження засвідчив, що розвиток фізичної культури у майбутніх офіцерів-прикордонників супроводжується з низкою труднощів, які умовно поділяються на такі групи: 1) труднощі, пов’язані з недостатньою теоретичною розробленістю проблеми розвитку фізичної культури майбутніх офіцерівприкордонників і відсутністю чітких рекомендацій щодо цього процесу; 2) труднощі цільового спрямування, пов’язані з недостатньою увагою педагогів до розвитку фізичної культури курсантів, з недостатнім досвідом професійної діяльності окремих викладачів, недостатнім рівнем фахової компетентності, необхідної для ефективного сприяння цьому процесу; 3) методичні труднощі, зумовлені відсутністю сучасного методичного забезпечення цього процесу. Отримані дані автором дані засвідчили необхідністьрозроблення та впровадження педагогічних умов, які б сприяли розвитку фізичної культури майбутніх офіцерівприкордонників за кожним із критеріїв. Рефель В. І. Сучасний стан розвитку фізичної культури майбутніх офіцерів-прикордонників / В. І. Рефель // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. – 2025. - № 3, вересень. – С. 153-161.

2025-01-01T00:00:00Z