Міжкультурна комунікація як наукова проблема: напрями дослідження

Abstract

У статті проаналізовано основні аспекти дослідження міжкультурної комунікації як наукової проблеми. Зазначено причини актуальності вивчення такої проблематики, зокрема процеси глобалізації та інтеграції, динамічний розвиток міжкультурних відносин. Метою дослідження є визначення наукових напрямів (аспектів) дослідження феномену міжкультурної комунікації. Як провідні методи використано аналіз і систематизацію наукової літератури для з’ясування провідних напрямів (аспектів) дослідження феномену міжкультурної комунікації, їх зіставно-порівняльний аналіз, визначення поняття «міжкультурна комунікація» з різних аспектів. Представлено позиції, що є ґрунтовними в контексті проблеми дослідження, а саме: підходи до вирішення питання співвідношення понять «комунікація» і «спілкування»; зарубіжні теорії міжкультурної комунікації (теорію редукції невпевненості, теорію адаптації, конструктивістську теорію, теорію соціальних категорій та обставин, теорію конфліктів); методологічні підходи до вивчення міжкультурного спілкування (функціональний, пояснювальний, критичний); основні аспекти міжкультурної комунікації (культурологічний, лінгвістичний, етичний, соціально-комунікативний, психологічний, професійно-прикладний). З урахуванням зазначених теорій, підходів, категорій та інших наукових інструментів поняття «міжкультурна комунікація» можна визначити, по-перше, як інтегративну дисципліну, яка досліджує функціонування системи законів і правил взаємодії представників різних культур та синтезує знання гуманітарних наук філософсько-культурологічного, соціально-психологічного, комунікативного й лінгвістичного спрямування; по-друге, як соціально зумовлений комунікативний процес інформаційної взаємодії та цільової діяльності в контексті культурного обміну, який здійснюється з метою досягнення взаєморозуміння.