Abstract:
У статті розглянуто окремі аспекти використання порівняльно типологічного методу в процесі вивчення освітнього компонента
«Російська мова» здобувачами вищої освіти з Туркменістану, визначено
роль і значення порівняльної характеристики туркменської та російської
мов для вирішення конкретного методичного завдання: навчання
студентів мови для опанування майбутньою професією вчителя
російської мови і літератури. На практиці доведено, що повне
виключення рідної мови в процесі навчання російської (як іноземної)
мови неможливе. Засвоєння російської мови в туркменських студентів
відбувається переважно через структуру рідної туркменської мови
з урахуванням типологічних властивостей у фонетиці, лексикології,
фразеології, морфології, з опорою на мовні, культурні, ментальні
особливості, що впливає не тільки на опанування іноземною мовою,
а й на краще розуміння рідної, завдяки пізнанню різних мовних культур,
національних особливостей сприйняття світу та визначення свого місця
в ньому. Однією з умов ефективного навчання російської мови студентів іноземців є використання порівняльно-типологічного методу, що дає
можливість викладачеві пояснити мовні особливості, з’ясувати
подібності та відмінності між контактуючими мовними системами
з урахуванням процесів інтерференції рідної мови в російську.
Залучаючи поетапно до такої діяльності здобувачів освіти, підвищуємо
рівень мотивації вивчення іноземної мови, стимулюємо покращення
комунікативних навичок, а також здатність до абстрактного мислення,
аналізу й синтезу, чіткого й точного висловлення думки. Такий підхід
допомагає здобувачам легше засвоювати матеріал, структурувати його, упорядкувати знання з рідної та російської мов, що значно покращує
розуміння мови як такої та мовних явищ узагалі. Використання методу
зіставлення допомагає туркменським студентам швидше адаптуватися до
мовного середовища, адекватно розуміти та засвоювати матеріал лекцій
і практичних занять, уникати типових мовних помилок, загалом подолати
труднощі в процесі навчання. Розуміння мови дає студентам можливість
сформувати мовнокомунікативну компетентність у сферах професійного
та ситуативного спілкування в усній і писемній формах, а відтак бути
успішними у професії.
