Семантичні варіації концепту щастя-доля у Ліни Костенко

Abstract

У цій статті зосереджено увагу на одному з концептів, який чи не найкраще вирізняється своїми національними особливостями навіть у контексті суто слов’янському - таким в українців є двоєдиний у своєму вимірі концепт щастя-доля. У дослідженні зроблено спробу встановити особливості взаємозв’язаних і разом з тим різноспрямованих процесів: загальнонаціональний концепт щастя-доля як чинник формування світобачення та світовідчуття особистості, з одного боку, а з іншого - особистість у відображенні й творенні національного концепту. Мовний і культурний взаємозв’язок концептів щастя і доля висуває на передній план їхні основні ознаки - подібність і нерозривність на рівні ядра й периферії, їхня взаємозамінність і водночас взаємопротиставлюваність. До того ж ці концепти, з одного боку, є самостійними, самодостатніми, а з іншого, тісно взаємозв’язаними, межу між ними неможливо визначити, установити. У статті розглянуто мовні засоби реалізації концепту щастя-доля в поетичній творчості Л. Костенко, зокрема специфіку семантичних варіацій його вияву.