Пошук шляхів синтези історії і природознавства у ґенезі наукової думки

Abstract

У статті викладається авторське розуміння причини сучасної кризи історизму як принципу історичного пізнання. Дана причина, на думку автора, полягає у недостатньому врахуванні сучасною наукою ідеї мислителів часів Просвітництва ХVІІІ ст. про необхідність досягнення методологічної єдності наук. Цей методологічний зразок, який був обов’язковим до дотримання для всіх природознавців минулого, в сучасній науці викривлено. Зокрема, це стосується досліджень простору, що позначається і на дослідженнях історичного простору, який є, разом із часом, головною складовою історизму як такого. Автор пропонує досліджувати ґенезу людської думки у процесі пізнання світу і його історії так, як у біології досліджуються, зокрема, Платонові тіла, і на підставі цього викладає те, що вдалося установити щодо ґенези людських уявлень про форму планети за формулою: сфера – куб – сфера – у Європі і на арабському Сході, а також творчої думки русів за образами: коло – квадрат – коло, що є формами тих же Платонових тіл. Уявлення ж про форму планети лежать в основі „картини світу” як такої. Автор доходить висновку, що саме наукові дослідження простору нині здатні забезпечити науковий прогрес і, як наслідок, привести до виникнення нової наукової парадигми взагалі, й нової парадигми історичного процесу зокрема. Це й може вивести історизм як принцип історичного пізнання із стану кризи.