Abstract:
У статті розкривається сутність політичних переслідувань тарепресій щодо однієї з соціальних верств населення УРСР, а саме учителів під час сталінського тоталітарного режиму в добу „Великого терору” і до 1941 року включно. Вивчено й проаналізовано архівно- кримінальні справи репресованих учителів Київщини. Наводяться приклади так званої „шкідницької діяльності”, факти їх фальсифікації з
боку органів НКВС УРСР, узагальнюється предмет звинувачень, висунутих репресованим педагогам, подається інформація про їх спростування під час подальшої реабілітації.Унаслідок проведеного дослідження автор на прикладі так званої „шкідницької діяльності” звинувачених учителів Сквірського, Березанського та Бориспільського районів Київської області висвітлює механізми політичних репресій того періоду та показує участь співробітників НКВС у фальсифікуванні справ репресованих. Зокрема,однією із поширених репресивних „технологій” стало створення неіснуючих українських націоналістичних і куркульських контрреволюційних організацій, в яких учителям відводилась провідна, а подекуди й керівна роль. Аналізуються різні документальні й архівні джерела, що ілюструють інші методи політичних переслідувань, зокрема, використання атестації учителів як методу тиску за професійною належністю. Подібні переслідування відбувались в умовах нестачі учителів у школах УРСР та слабкої якості самої освіти 1930-х років, на якій позначалис ь і наслідки репресій. У ході дослідження автор дійшов висновку, що висунуті органами НКВС звинувачення учителям, наведеним у даній статті, як і
щодо інших постатей українського шкільництва, є повністю абсурдними, і демонструють нехтування органами НКВС прав людини, які захищалися Сталінської Конституцією.
