"Мій дім-в долонях світлой журби ..." (описово-оцінна функція оксимиронних синтагм у поетічному словнику)

Abstract

У статті розглянуто феномен оцінки для розвитку функційного напряму, прагматичного аспекту дослідження мовної системи, що є важливою категорією у вітчизняному й зарубіжному мовознавстві. Поетична мова як система з огляду на „естетичну зарядженість” максимально унаочнює свій потенціал – номінативний, виражальний, накопичувальний, демонструє динаміку й універсальність. Виокремлення оксиморонних сполучень на основі співвіднесеності значень, виражених ними, з предметами, властивостями та процесами об’єктивної дійсності – важливий аспект для з’ясування того, як відбиваються в аналізованій стилістичній фігурі, що є результатом творчості конкретного автора, особливості художнього мислення, своєрідність світосприймання й осмислення навколишньої реальності майстрами слова. Мовний матеріал художньої літератури, складниками якого є авторські оксиморонні синтагми, репрезентує особливості національного менталітету, культурно-історичного досвіду, особистих інтенцій митців та є цінним джерелом лінгвістичних досліджень. У поетичних творах ключові лексеми – наскрізні, домінантні слова в складі опозицій, вербалізовані в оксиморонних синтагмах, відзначені семантичною вагомістю, поліфункційністю, полісемантичністю, образністю, частотністю, розгалуженою системою зв’язків зі спорідненими лексемами. У результаті синтезу значень лексичних одиниць – складників оксиморонної синтагми – спостережено смислове ускладнення й оновлення їхньої семантики. У досліджуваних поетичних текстах зафіксовано такі оксиморонні синтагми з оцінним компонентом: оксиморони, що є засобом характеристики людини; оксиморони, що є засобом оцінки предметів, властивостей і процесів об’єктивної дійсності. Найпродуктивнішими є оксиморонні синтагми з антропоцентричним складником.