Abstract:
У статті здійснено цілісний літературознавчий аналіз сатиричного оповідання П. Капельгородського “Прейскурант отця Максима”, що дав назву збірці 1929 року. Сюжет твору заснований на побутовій ситуації: селянин прийшов до священика домовлятися про проведення обряду хрещення новонародженого сина.
Отець Максим прагне отримати якомога більшу плату за цю послугу, тому пропонує спочатку рідкісні і неблагозвучні імена. Батько немовляти намагається торгуватися, просить зважити на його бідність. Але священик не йде на поступки. Комічне тло твору складають варіанти чоловічих імен, які пропонує батюшка. Незважаючи на те, що всі вони є у церковному календарі і називають великомучеників, ці імена незрозумілі для простого українця і породжують негативні асоціації.
У різних джерелах оповідання має відмінні кінцівки. Так, в оригінальному виданні 1929 року твір завершується згодою селянина віддати все, що в нього було, ще і позичити дещо, аби батюшка дав дитині звичайне ім’я. У двотомнику П. Капельгородського 1982 року кінцівка інша - селянин протестує проти здирницгва священнослужителя і обіцяє зареєструвати немовля у державній установі. У статті проаналізовано цю відмінність.
Розглянуто мовленнєву організацію твору, засоби творення комічного ефекту (елементи іронії, сатири, прийом каламбуру, асоціативні зв’язки).
