Abstract:
У статті репрезентовано ракурс гіпертрофованої саморефлексії митців, яка зреалізувалася у творчості представників різних культурних епох на основі специфіки представлення концепту „мистецтво”. Основна увага закцентована на аналізі особливостей інтерпретації цього концепту у романі „Портрет Доріана Грея” англійського письменника Оскара Вайльда, що став ключовим для реалізації основного задуму автора. Моделювання тексту твору відбувається завдяки реалізації цього концепту, який є пріоритетним у творі. Це відбувається через портрет. У статті висловлена думка про те, що використання автором саме портрета є не випадковим, адже на нашу думку, портрет є своєрідним порталом, що пов’язує художника і людину, що зображена на полотні, а у випадку із романом - трьох: письменника, художника й того, хто зображений на ньому. Портрет є матеріалізацією концепту в ньому фокусуються усі варіанти специфіки його виявленім.
Інтерпретація й означення засобів об’єктивації концепту „мистецтво” у творчості О. Вайльда становлять основний зміст публікації. Дві основні сентенції визначають репрезентацію концепту у творі. 1) Мистецтво - це дзеркало, що відображає того, хто в нього дивиться, а митець, створивши справжній витвір, не може в ньому нічого змінити, шедевр живе своїм власним життям. 2) Моральність мистецтва (порок і мистецтво не поєднувані, не існує краси, досконалості й гармонії в мистецтві без моралі, душі).
