Abstract:
У статті розглянуто основні підходи до аналізу словесного символу як лінгвістичного феномену; з’ясовано погляди мовознавців на термін символ; уточнено зміст поняття „словесний символ”, встановлено залежність символу від зовнішнього оточення та художніх засобів. Показано, що мова фіксує символ не як беззмістовний знак, а як повноцінне слово з власним лексичним значенням, і будь-який елемент художньої системи в окреслених межах може бути символом. Словесний символ у мові двоплановий, він є своєрідною формулою складних взаємовідношень. З’ясовано, що однією з найактуальніших є проблема художнього значення. Ця теорія може бути підґрунтям для вивчення художньої валентності слів-символів у поетичних текстах, оскільки семантика таких лексичних одиниць найкраще й найповніше репрезентує себе в контексті. Символ розглянуто в структурі мовної картини світу; зафіксовано його етимологічне ототожнення з поняттям знака, який аналізують як з філософського, так і лінгвістичного погляду, що створює передумови для дуалістичного розуміння його змісту; доведено, що символ є тісно пов’язаним з іншими структурно-семантичними категоріями.
