Abstract:
Російсько-українська війна, яка триває з 2014 р., стала стало найбільшою загрозою
для національної безпеки України. Специфіка збройної боротьби українського народу з агресором, зокрема протидії дезінформації та кібератакам, протистояння спробам дестабілізувати суспільство, координація гуманітарних заходів, вимагає постійного перегляду та адаптації інституційно-функціонального наповнення національної безпеки для ефективного управління державою і захисту національних інтересів відповідно загроз і викликів, спричинених агресором. Метою статті є дослідження зміни в інституційно-функціональному наповненні національної безпеки України в умовах збройного насилля. З огляду на мету перед нами виникають такі завдання: надати визначення дефініції «інституційно-функціональне наповнення національної безпеки»; окреслити складові інституційно-функціонального наповнення національної безпеки; визначити зміни, які відбулися в кожному складникові в умовах російсько-української війни. Для поставленої мети використовуватиметься комбінація методологічних підходів, таких як структурно-функціональний, компаративіський і соціокультурний підхід, політичний та юридичний аналіз. Через поєднання цих підходів стаття пропонує комплексне розуміння проблеми переосмислення. До інституційно-функціональне наповнення національної безпеки відноситься система організаційних структур, сукупність нормативно-правових актів і політик, та функції держави, які спрямовані на забезпечення та зміцнення національної безпеки країни в певній сфері суспільного життя. В залежності від сфери можна говорити по політичний, економічний, воєнний, соціокультурний інструментарій забезпечення національної безпеки, кожен з яких спрямований на запобігання, мінімізацію і вирішення загроз і ризиків, що постали внаслідок російської агресії з 2014 р., та сприяв збільшенню ступеня захищеності життєвоважливих інтересів держави, суспільства і людини.
Переосмислення інституційно-функціонального наповнення національної безпеки
України в умовах збройного насилля є необхідним для забезпечення національної
стійкості, надання відповіді на сучасні загрози та здійснення захисту національних
інтересів. Якість національної безпеки буде визначатися по-перше, не тільки якістю
окремих елементів інституційно-функціонального наповнення, але й тим, як вони
будуть корелюватися один з одним (іншими словами система може бути більш ефективною, ніж сума її окремих частин); по-друге, розставленням пріоритетів (деякі
аспекти можуть бути більш важливими і впливати більше на загальну ефективність); по-третє, не треба забувати, що елементи інституційно-функціонального наповнення варто розглядати як динамічний рух, який обумовлений змінами політик
і стратегій на законодавчому рівні.
