Лінгвістика. - 2020. - № 1 (42)
http://hdl.handle.net/123456789/6594
2024-03-29T05:47:58ZПро деякі зміни в говірці с. Пльохів Чернігівської області
http://hdl.handle.net/123456789/9645
Про деякі зміни в говірці с. Пльохів Чернігівської області
Марєєв, Д.
У пропонованій розвідці за свідченнями трьох часових зрізів – кінця ХІХ ст. (етнографічні матеріали Бориса Грінченка), середини ХХ ст. (дані „Атласу української мови”) і початку ХХІ ст. (власні експедиційні записи) – здійснено спробу виявити динаміку елементів мовної структури говірки с. Пльохів Чернігівського району Чернігівської області. Дослідження здійснене з використанням методів контент-аналізу, порівняльного аналізу, інтерв’ю, лінгвогеографічного методу
й лінгвістичного опису. Відзначено, що в лінгвістиці фольклорні записи як джерела
дослідження діалектного мовлення використовують здавна, хоча й рідко.
Вони є цінним джерелом виявлення динаміки говірок, що довели наукові студії з вивчення говорів південно-східного наріччя української мови, однак фольклорні тексти як джерело вивчення динаміки діалектного мовлення східних поліщуків поки перебувають поза увагою науковців. Зіставне вивчення говірки с. Пльохів на різних часових зрізах показало, що значна частина елементів говірки протягом тривалого часу не зазнала змін: досі вживають ті самі рефлекси ненаголошеного *ę після
сполучення зубного з губним й у назві місяць; *е – у ненаголошеній структурі *tlьt у слові сльоза; [у] (<[ǫ]) – в іменнику діброва; переважно твердим залишається приголосний [ц]; діалектоносії продовжують послуговуватися формами дієслова піти з [й], інфінітивними формами із суфіксом -ть; називний відмінок іменника гуси зберігає закінчення -і; ті самі ненаголошені флексії, виявлені 70 і понад 120 років тому, відзначено в місцевому відмінку однини іменників *-jŏ-основ; як і за попередніх обстежень, прикметники чоловічого роду в називному відмінку однини мають паралельні форми – з кінцевим й та без нього. Водночас низка мовних елементів зменшила функційну активність через розвиток інших форм, які почали вживати паралельно. Утім тенденція до збереження структури говірки домінує, адже заміну одних форм іншими фіксуємо зрідка.
Марєєв Д. / Про деякі зміни в говірці с. Пльохів Чернігівської області / Д. Марєєв // Лінгвістика. – 2020. - №1 (42), - С. 40-49.
2020-01-01T00:00:00ZНародні географічні терміни в українських Східнослобожанських говірках Луганщини (загальна структурно-семантична характеристика)
http://hdl.handle.net/123456789/9644
Народні географічні терміни в українських Східнослобожанських говірках Луганщини (загальна структурно-семантична характеристика)
Слободян, О.
Географічний народний лексикон – один із фрагментів лінгвістичного світогляду, який відображає і загальні, і специфічні ідеї народного сприйняття навколишнього середовища. Особливості національно упереджених одиниць люди сприймають та класифікують індивідуально, проте в їхньому світогляді є багато спільного. Тематичне обґрунтування, пов’язане з географічними назвами, призвело до багатої
термінології у слов’янських мовах. З цієї причини лінгвісти цікавляться
згаданими вище лексичними одиницями. Народна географічна термінологія українських східнослобожанських говірок Луганщини ще не була предметом
спеціального вивчення. У розвідці розглянуто географічні народні терміни, теоретично обґрунтовано важливість їх вивчення, зображено специфіку їх функціювання, звернено увагу на дослідження лінгвістів щодо аналізованих найменувань у всьому слов’янському просторі. Авторка встановлює структуру тематичної групи лексики, у якій виділяє народні географічні терміни на позначення рельєфу та його частин, географічних об’єктів, пов’язаних з рельєфом, рослинного покриву, форм водного ландшафту та його частин. У середині цих груп виділено
лексико-семантичні об’єднання, нерівнозначні за обсягом, що виявляє
ідеографічну своєрідність досліджуваної тематичної групи. У результаті
семантичного, етимологічного, словотвірного аналізу виокремлено загальновживані, діалектні й специфічні географічні терміни та їхні значення, виявлено особливості їхнього функціювання в говірках Луганської області в зіставленні із іншими слов’янськими мовами, українською літературною мовою та її діалектами. Окремі явища скартографовані, що допомагає виявити просторову проєкцію тематичної
групи лексики в українських східнослобожанських говірках Луганщини,
дає змогу вивчити зону мовного контактування, з’ясувати особливості
розвитку семантики лексем цієї тематичної групи. Праця сприяє поглибленню теорії опису семантики діалектного слова й значення конкретних назв у загальнолінгвістичному аспекті.
Слободян О. Народні географічні терміни в українських Східнослобожанських говірках Луганщини (загальна структурно-семантична характеристика) / О. Слободян // Народні географічні терміни в українських Східнослобожанських говірках Луганщини // Лінгвістика. – 2020. - №1 (42), - С. 50-57.
2020-01-01T00:00:00ZСтруктура словникових статей у словнику cільськогосподарської лексики центральної Слобожанщини (Харківщини)
http://hdl.handle.net/123456789/9643
Структура словникових статей у словнику cільськогосподарської лексики центральної Слобожанщини (Харківщини)
Сердега, Р.
Лексикографія була, є і залишається однією з найактуальніших галузей мовознавства. Вона має виразну практичну і прикладну спрямованість. Без лексикографічної продукції не може обійтися жодна мова. Сьогодні традиційні словники, поряд з електронними, залишаються одним із найефективніших засобів збереження мови. Вони відіграють велику роль у становленні й розвитку духовної культури народу. Сільськогосподарська лексика є одним з першорядних фрагментів мовної картини світу українського народу, тому цілком заслуговує на лексикографічне опрацювання. У господарській діяльності Центральної Слобожанщини (Харківщини) аграрне виробництво завжди відігравало важливу роль. Протягом усього існування цього регіону сільське господарство лишалось одним із головних видів діяльності населення. Загалом сільськогосподарська лексика – це досить великий пласт слів. „Словник сільськогосподарської лексики Центральної Слобожанщини (Харківщини)” ми обмежимо переважно репрезентацією
таких лексико-семантичних груп найменувань, як „сільськогосподарські
культури та їх частини”, „сорти сільськогосподарських рослин”, „хвороби і шкідники сільськогосподарських рослин”, „різні періоди росту й достигання культивованих рослин”, „сільськогосподарські роботи”, „агентиви (виконувачі сільськогосподарських робіт)”, „сільськогосподарські знаряддя”, „господарські приміщення”. У нашій
праці плануємо подати всі ті різнорідні елементи, які так чи так функціюють у говірковому мовленні досліджуваного регіону та стосуються, зрозуміло, сільського господарства, тобто і суто діалектні, і кодифіковані елементи. І літературні (загальнонаціональні), і місцеві (локальні) ресурси певної мови перебувають у процесі постійної взаємодії, здатні доповнювати і збагачувати один одного. Тому для
відтворення об’єктивної картини дійсності, очевидно, їх треба вивчати в нерозривній єдності. Мета статті полягає в демонстрації принципів побудови словникових статей у зазначеній вище лексикографічній праці, поданні основних моделей лексикографічного опису одиниць, уключених до реєстру словника.
Сердега Р. Структура словникових статей у словнику cільськогосподарської лексики центральної слобожанщини (Харківщини) / Р. Сердега // Лінгвістика. – 2020. - №1 (42), - С. 58-70.
2020-01-01T00:00:00ZГовіркові слова в романі-баладі М. Нестерчука „Блакитна Сарна”. ІІІ
http://hdl.handle.net/123456789/9642
Говіркові слова в романі-баладі М. Нестерчука „Блакитна Сарна”. ІІІ
Аркушин, Г.
У статті проаналізовано вживання говіркових слів у романі-баладі „Блакитна сарна” М. Нестерчука, уродженця Волинської області. Докладний аналіз мікротопонімів та антропонімів переконує, що художнє нетихе село Затишшя – це сучасне Сильно Ківерцівського району Волинської області. У творі лексика місцевої говірки схарактеризована за таким планом: діалектизми, які перейшли до пасивного запасу мовців; місцеві широковживані слова; говіркова синонімія. При порівнянні з місцевою
говіркою виявлено, яким насамперед діалектним рисам письменник надав перевагу. Підкреслено, що автор уміло пояснює значення діалектизмів.
Установлено, що письменник не сліпо копіює говірку, а проводить виважений відбір найбільш поширених місцевих слів. Автор доводить, що зміни в лексичному складі говірки повʼязані з позалінгвістичними чинниками (змінами в способах господарювання, зникненням названих у романі реалій) і власне-лінгвістичними, зокрема із заміною старих назв, переважно іншомовного походження, новими.
Проте чимало лексико-семантичних груп демонструють статику, зокрема
це стосується: назв рис людини й родинних звʼязків, найменувань страв і напоїв, хатніх меблів, кухонного начиння, анатомічних назв, номенів на позначення одягу, споруд і різних пристосувань тощо. Майстерне вживання й тлумачення говіркових слів не тільки „рятує” їх від забуття, але й збагачує загальнонародну мову, адже стиль художньої літератури має здатність надовго затримувати й навіть
активізувати позалітературні мовні елементи. І якщо фонетичні чи граматичні діалектизми вже не можуть уплинути на літературні норми, то лексичні, навпаки, постійно поповнюють лексичний склад літературної мови, збагачуючи її народними перлинами.
Аркушин Г. Говіркові слова в романі-баладі М. Нестерчука „Блакитна Сарна”. ІІІ / Г. Аркушин // Лінгвістика. – 2020. - №1 (42), - С. 71-78.
2020-01-01T00:00:00Z