Про деякі зміни в говірці с. Пльохів Чернігівської області

Abstract

У пропонованій розвідці за свідченнями трьох часових зрізів – кінця ХІХ ст. (етнографічні матеріали Бориса Грінченка), середини ХХ ст. (дані „Атласу української мови”) і початку ХХІ ст. (власні експедиційні записи) – здійснено спробу виявити динаміку елементів мовної структури говірки с. Пльохів Чернігівського району Чернігівської області. Дослідження здійснене з використанням методів контент-аналізу, порівняльного аналізу, інтерв’ю, лінгвогеографічного методу й лінгвістичного опису. Відзначено, що в лінгвістиці фольклорні записи як джерела дослідження діалектного мовлення використовують здавна, хоча й рідко. Вони є цінним джерелом виявлення динаміки говірок, що довели наукові студії з вивчення говорів південно-східного наріччя української мови, однак фольклорні тексти як джерело вивчення динаміки діалектного мовлення східних поліщуків поки перебувають поза увагою науковців. Зіставне вивчення говірки с. Пльохів на різних часових зрізах показало, що значна частина елементів говірки протягом тривалого часу не зазнала змін: досі вживають ті самі рефлекси ненаголошеного *ę після сполучення зубного з губним й у назві місяць; *е – у ненаголошеній структурі *tlьt у слові сльоза; [у] (<[ǫ]) – в іменнику діброва; переважно твердим залишається приголосний [ц]; діалектоносії продовжують послуговуватися формами дієслова піти з [й], інфінітивними формами із суфіксом -ть; називний відмінок іменника гуси зберігає закінчення -і; ті самі ненаголошені флексії, виявлені 70 і понад 120 років тому, відзначено в місцевому відмінку однини іменників *-jŏ-основ; як і за попередніх обстежень, прикметники чоловічого роду в називному відмінку однини мають паралельні форми – з кінцевим й та без нього. Водночас низка мовних елементів зменшила функційну активність через розвиток інших форм, які почали вживати паралельно. Утім тенденція до збереження структури говірки домінує, адже заміну одних форм іншими фіксуємо зрідка.