Відіменникові прислівники в середньополіських говірках Житомирської області

Abstract

У статті представлено погляди мовознавців на формування прислівника як частини мови, яка постала на ґрунті іменника, прикметника, числівника, займенника та дієслова через адвербіалізацію їхніх форм. Насамперед проаналізовано відіменникові прислівники, зафіксовані авторкою в середньополіських говірках Житомирської області у зв’язному мовленні та у відповідях респондентів на запитання програми. Зауважено, що відзначені адвербіативи переважають у лексико-семантичних групах обставинних прислівників місця, часу та способу дії, представлені здебільшого у варіантах, утворених від прийменниково-іменникових форм (переважно знахідного, родового та місцевого відмінків), демонструють беззаперечні зв’язки з іншими зонами північноукраїнського діалектного континууму, свідченням чого є наявність таких прислівників у лексикографічних виданнях, які репрезентують досліджуваний нами ареал, східно- та західнополіський мовний обшир, виявляють з огляду на свою безкатегорійність і незмінність формальну варіативність переважно на фонетичному рівні, що зумовлено фонетичними рисами середньополіських говірок, активно функціонують у мовленні діалектоносіїв як неодмінний складник говіркового лексикону досліджуваних говірок.